Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Коханець леді Чатерлей 📚 - Українською

Читати книгу - "Коханець леді Чатерлей"

594
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Коханець леді Чатерлей" автора Девід Герберт Лоуренс. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 72 73 74 ... 98
Перейти на сторінку:
Геть! Але подалі від Реґбі.

— Коли?

— Ну, коли я повернуся.

— Але яка користь повертатися і робити щось двічі, якщо ти вже поїдеш звідси, — сказав він.

— О, я мушу вернутися. Я пообіцяла! Я так вірно обіцяла. Крім того, насправді я повернуся до тебе.

— До єґеря твого чоловіка?

— Не бачу, яке це має значення, — сказала вона.

— Ні? — Він трохи подумав. — А коли ж ти збираєшся остаточно поїхати звідси знову? Коли точно?

— О, я не знаю. Я повернуся з Венеції. І тоді ми все приготуємо.

— Як приготуємо?

— О, я скажу Кліфордові. Я повинна йому сказати.

— Повинна! — кинув він і замовк.

Вона міцно охопила його шию.

— Не треба мені ускладнювати, — благала вона.

— Що ускладнювати?

— Поїздку в Венецію і влаштування всіх справ.

Легка усмішка, наполовину оскал, зблиснула на його лиці.

— Я нічого не ускладнюю, — сказав він. — Просто хочу з'ясувати, чого ти прагнеш. Але ти сама по-справжньому себе не знаєш. Ти хочеш виграти час, поїхати звідси і все обдумати. Я тебе не виню. Думаю, ти мудра. Може, волітимеш залишитися господинею Реґбі. Я тебе не винитиму. Я не можу запропонувати жодних Реґбі. Ти по суті знаєш, чого від мене можна чекати. Ні, ні, думаю, ти маєш рацію! Я справді так думаю! І не рвуся жити з тобою, у тебе на утриманні. Отак воно є.

Вона відчула, що з нею розквиталися її ж монетою.

— Але ти хочеш мене, правда? — запитала вона.

— А ти мене хочеш?

— Ти знаєш, що так. Усе очевидно.

— Цілком! І коли ти мене хочеш?

— Ти ж знаєш, ми зможемо все владнати, коли я повернуся. Тепер я втратила голову. Мені треба заспокоїтися і все прояснити.

— Саме так! Щоб усе стало спокійним і ясним!

Вона трохи образилася.

— Але ж ти довіряєш мені, правда?

— О, абсолютно!

Вона почула в його голосі насміх.

— Скажи мені тоді, — спитала вона прямо, — ти вважаєш, мені краще не їхати до Венеції?

— Я певний, тобі краще таки поїхати до Венеції, — відповів він холодним, ледь глузливим тоном.

— Ти знаєш, що це буде в наступний четвер? — сказала вона.

— Так!

Тоді вона замислилася. Нарешті сказала:

— І ти знатимеш краще, що нам робити, коли я повернуся, правда?

— О, безперечно!

Між ними дивна прірва мовчання!

— Я ходив до юриста з приводу розлучення, — сказав він дещо силувано.

Вона здригнулася.

— Справді? — спитала вона. — І що ж він сказав?

— Він сказав, що варто було зробити це раніше, що можуть виникнути ускладнення. Але раз я був в армії, він вважає, все буде добре. Аби тільки вона не звалилася на мене, як сніг на голову!

— Її доведеться повідомити?

— Так! Їй принесуть повістку, а також чоловікові, з яким вона живе, — співвідповідачеві.

— Які огидні ці спектаклі! Мабуть, мені доведеться пройти подібне з Кліфордом.

Мовчання.

— І звичайно, — сказав він, — мені доведеться жити зразковим життям у наступні шість чи вісім місяців. Отже, якщо ти поїдеш до Венеції, спокуса відсунеться принаймні на тиждень чи два.

— Я для тебе спокуса! — вигукнула вона, погладивши його обличчя. — Я така рада, що я для тебе спокуса! Тільки не думай про це! Ти мене лякаєш, коли починаєш думати, розбиваєш мене вщент. Не треба про це думати. Ми зможемо стільки передумати, коли розстанемося. От у цьому вся справа! Я гадаю, що перед від'їздом мушу прийти до тебе ще на одну ніч. Я мушу прийти до твого дому ще раз. Прийти мені в четвер уночі?

— Це не в той день приїде твоя сестра?

— Так! Та вона сказала, що ми вирушаємо після чаю. Отже, можна вирушати після чаю. Вона може десь переночувати, а я спатиму з тобою.

— Але тоді вона дізнається.

— О, я скажу їй. Я вже майже сказала. Я маю обговорити все з Гілдою. Вона жінка тямуща і може стати у великій пригоді.

Він обмірковував план.

— Отже, ви вирушите з Реґбі опівдні, так наче до Лондона? Якою дорогою?

— Через Нотінґем і Ґрентем.

— І тоді твоя сестра десь тебе висадить, і ти прийдеш чи під'їдеш сюди? Як на мене, вкрай ризиковано.

— Хіба? Ну, тоді Гілда привезе мене назад. Вона може ночувати в Менсфілді, привезти мене сюди ввечері, а забрати зранку. Досить просто.

— А якщо тебе побачать?

— Я вдягну темні окуляри й вуаль.

Він на якийсь час замислився.

— Добре, — сказав він. — Ти, як завжди, шукаєш собі втіхи.

— А хіба для тебе це не втіха?

— О так! Це мене так само потішить, — сказав він дещо похмуро. — Коли куєш гаряче залізо, можна й розколоти його.

— Ти знаєш, про що я подумала? — зненацька запитала вона. — Це на мене найшло раптово. Ти — Лицар Палаючого Товкачика!

— Ах! А ти? Ти — леді Червоної Гарячої Ступки?

— Так! — сказала вона. — Так! Ти — сер Товкачик, а я — леді Ступка.

— Добре, отже, мене посвячено в лицарі. Джон Томас став сером Джоном твоєї леді Джейн.

— Так! Джона Томаса посвячено в лицарі! От моє волосся, і сюди також потрібні квіти. Так!

Вона поклала два рожеві пуп'янки в кущик червоно-золотистого волосся над його пенісом.

— Отак! — сказала вона. — Чарівно! Чарівно! Сер Джон!

І вона застромила незабудку в темне волосся його грудей.

— І ти мене тут не забудеш, правда? — вона поцілувала його в груди, і поклала на кожен сосок по квітці незабудки, і знову поцілувала його.

— Зроби з мене календар! — сказав він, засміявся, і квіти попадали з його грудей. — Зачекай хвильку!

Він устав і відчинив двері хатини. Флосі, яка лежала на порозі, підвелася й глянула на нього.

— Так, це я! — сказав він.

Дощ припинився. Стояла волога, тяжка, духмяна тиша. Наближався вечір.

Він вийшов і пішов вузькою стежкою у протилежному напрямку від дороги. Коні дивилася на його тонку білу постать. Він здавався привидом, тінню, яка кудись віддалялася.

Коли він зник з поля зору, її серце впало. Обгорнута ковдрою, вона стала в дверях хатини і вдивлялася в змоклу нерухому тишу.

Він вертався, часом підтюпцем, і ніс квіти. Вона його трохи боялася, наче він не зовсім людська істота. І коли він підійшов і подивився їй в очі, то вона не зразу збагнула зміст.

Він приніс орлики, і свіжоскошене сіно, і дубові гілочки, і маленькі бруньки жимолості. Він прикрасив пухнастими дубовими листочками їй груди, заквітчавши їх жмутиками дзвіночків і первоцвіту, в пупок встромив рожеву квітку первоцвіту, а волосся на пагорбі Венери оздобили незабудки і пахучі маренки.

— Тепер ти у всій красі! — сказав він. — Леді Джейн на весіллі

1 ... 72 73 74 ... 98
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коханець леді Чатерлей», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Коханець леді Чатерлей"