Читати книгу - "20 000 льє під водою"

Консель у свою чергу сповістив мене, що бачив черепаху завширшки шість футів, щит якої має три подовжніх опуклих гребені. Я дуже жалкував, що не побачив цього плазуна, бо, виходячи з опису Конселя, це була надзвичайно рідкісна різновидність черепах. Я помітив теж кількох черепах, але це були звичайні зелені черепахи з овальним щитом.

Серед зоофітів мене на кілька секунд захопила чудова жовтогаряча галеолярія, що приліпилася до вікна салону. Це було тонке, розгалужене на безліч паростків волокнисте тіло, яке закінчувалося таким ажурним мереживом, якому позаздрила б навіть суперниця Арахни[71]. На жаль, я не міг упіймати цей прекрасний екземпляр зоофіта і, мабуть, не побачив би в Середземному морі більше ні одного з них, коли б раптом «Наутілус» не зменшив своєї швидкості.

Це було ввечері 16 лютого. Трапилося це так. Ми проходили між Сицилією і Тунісом. У найвужчому місці моря його дно різко піднімається. Там височать справжні вершини підводного гірського пасма, розташованого в сімнадцяти метрах нижче поверхні, в той час як з усіх боків глибина досягала ста сімдесяти метрів. Отже, «Наутілус» повинен був просуватися обережно, щоб не наткнутися на цей підводний бар’єр.

На карті Середземного моря я показав Конселеві розташування цього підводного масиву.

— Але, з дозволу пана, це справжній перешийок, що з’єднує Європу з Африкою, — мовив Консель.

— Так, мій друже, і він повністю перегородив Туніську протоку. Досліди Сміта показали, що колись ці континенти були з’єднані між мисом Боно і мисом Фуріна.

— Охоче вірю! — сказав Консель.

— Додам ще, — промовив я, — що подібний бар’єр існує між Гібралтаром і Сеутою. В далекі геологічні епохи він повністю закривав Середземне море.

— Ех! — вигукнув Консель. — А що коли одного прекрасного дня вулканічний поштовх знову підніме ці два бар’єри з води?

— Це неможливо, Конселю!

— Але, з дозволу пана, я хочу закінчити свою думку. Коли б така подія все-таки сталася, це було б дуже прикро для бідолахи Лессепса — адже він витратив стільки енергії, щоб прорити Суецький каналі

— Безумовно, Конселю, проте я повторюю, що цього не трапиться! Сила підземного вогню з кожною хвилиною зменшується. Вулкани, такі численні в перші дні існування землі, потроху згасають. Внутрішній жар дедалі слабшає, температура верхніх шарів земної кулі зменшується дуже помітно. І це — нещастя для планети, бо її внутрішній жар — джерело життя.

— Але ж сонце…

— Сонця зовсім недостатньо, Конселю. Може воно повернути життя трупу?

— Наскільки мені відомо, ні!

— Так от, друже мій, земля колись перетвориться в холодний труп. Вона стане нежилою, такою ж нежилою, як І місяць, що вже давно втратив своє життєве тепло.

— А через скільки століть скоїться це нещастя? — стурбовано запитав мене Консель.

— Через кілька сотень тисяч років, мій хлопче!

— В такому разі, ми встигнемо ще закінчити нашу підводну подорож, якщо на перешкоді не стане Нед Ленд.

І заспокоєний Консель знову взявся до вивчення морського дна, користуючись тим, що «Наутілус» плив зовсім близько від його поверхні з помірною швидкістю.

Там, на скелях вулканічного походження, було ясно видно найрізноманітніші рослини підводної флори: губки, голотурії; червонуваті і злегка фосфоресціюючі сидіппи; морські огірки, що виблискували всіма кольорами райдуги; мандрівні завширшки до метра коматули, пурпурне забарвлення яких надавало навколишній воді червонуватого кольору. Тут були маси розкішних за формою і забарвленням евріал, гідроактиній на довгих стеблах, велика кількість їстівних мідій, зелені актинії на сірих ніжках, які губилися в густій шевелюрі щупалець оливкового кольору.

Консель приступив до більш детальних спостережень над молюсками і членистоногими. І хоч їх перелік у нього виходив надто сухим, я вирішив, щоб не ображати цієї прекрасної людини, так і подати його класифікацію, нічого в ній не змінюючи і нічого не додаючи від себе.

Серед молюсків Консель знайшов численних представників гребінцевих петонкулюсів, — там були спонділії, що нагромаджувались одна на одну, трикутні донакси, шалі з жовтими плавцями й прозорими черепашками, аплізії, відомі під назвою морських зайців, долабелли, м’ясисті асери, молюски-парасольки, звичайні для цього моря, морські вуха, черепашки яких укриті особливо красивим перламутром; мідії, яких мешканці Лангедоку вважають більш принадними, ніж устриць; літодонси, що поступово заглиблюються в скелі і мають гострий присмак перцю; вкриті смугами венерікарди з кулястими черепашками; цинтії з яскраво-червоними щупальцями; карнієри з загнутими вершинками, схожі на легкі гондоли; атланти зі спірально загнутою черепашкою; еоліди, схожі на невеличких слимаків; каволіни, що пересуваються на спині; цінерарії, петріколи, літторіни, кабошони, пандори та багато інших.

Членистоногих Консель поділив на шість класів.

При класифікації багатьох ракоподібних Консель скористувався методом натураліста Мільн-Едвардса. Він розпізнав лангустів, цей єдиний у Середземному морі вид омарів та різних крабів, придатних для їжі, гарнелів або, як їх називають, креветок, раків-відлюдників, що оволодівають пустими черепашками, гомолів з колючими головами, великих черепашок, зроблених наче з порцеляни — вони й називалися «венеціанськими порцелянами» та багато інших.

На цьому дослідження Конселя закінчилося. Йому невистачило часу навіть на те, щоб як слід класифікувати всіх ракоподібних, бокоплавів, трилобітових, зяброногих, веслоногих, вусоногих тощо. «Наутілус» уже минув вищу підводну точку бар’єра Лівійської[72] протоки, спустився знову на велику глибину і помчав з попередньою швидкістю. З цього моменту ми вже не бачили ні молюсків, ні членистоногих, ні зоофітів. У вікнах салону лише іноді мелькали тіні якихось великих риб.

Уночі з 16 на 17 лютого ми ввійшли до другого басейну Середземного моря, найбільша глибина якого ледве досягає трьох тисяч метрів. Використовуючи похилі рулі і силу гвинта, «Наутілус» раптом занурився у найнижчі шари моря.

Там, замість чудес природи, перед моїми очима з’явилися жахливі й хвилюючі картини. Ми тепер проходили ту частину Середземного моря, в якій так часто раніше траплялися катастрофи. Скільки кораблів потонуло, назавжди зникло під водою між берегами Алжиру і Провансу!

Середземне море в порівнянні з безмежними водними просторами Тихого океану всього-на-всього озеро. Але це озеро примхливе й свавільне, його води обманливі й непостійні. Сьогодні воно голубить і заспокоює крихке суденце, колише злегка його на своїх синіх хвилях, а завтра стає неспокійним і гнівним, вітер здиблює його, і часто морські вали могутніми ударами розбивають найміцніші кораблі.

Скільки загиблих суден, що покоїлися на морському дні, промайнуло переді мною під час цієї швидкої прогулянки в глибоководних шарах!