Читати книгу - "Останній тамплієр"

все. Зоною особливої уваги УБП був іноземний вантаж. Для внутрішньої безпеки він становив ще більшу загрозу, хоча на нього зверталося менше галасливої уваги. Щодня з усього світу до США линули потоки контейнерів, піддонів і ящиків. І тому в нову епоху посилених заходів безпеки директиви щодо сканувальних пристроїв не обмежувалися лише багажем пасажирів. Вони стосувалися також партій вантажу, що ввозився до країни повітрям, морем чи суходолом, і приписували монтаж рентгенівських систем для огляду великогабаритних вантажів у практично всіх портах прибуття.

Рейлі, сидячи в операторській вантажного терміналу «Аліталії» в аеропорту ім. Дж. Ф. Кеннеді, відчував особливу вдячність Конгресу США за прийняття закону про безпеку авіаційно-транспортних перевезень.

Технік-інформатор вправно виводив зображення на свій монітор.

— Влаштовуйтеся зручніше, хлопці. Це досить велика партія.

Рейлі вмостився в потерте крісло.

— Ящик, яким ми цікавимося, сильно відрізняється від інших. Робіть побіжний огляд, а коли ми його помітимо, скажемо вам.

— Вам видніше. — Працівник компанії кивнув і почав прокручувати на екрані свій банк даних.

Зображення на екрані змінювали одне одне: бокові та верхні рентгенівські знімки великих та малих ящиків.

У цих ящиках чітко виднілися контурні зображення предметів, що керівники Ватикану вирішили послати на виставку в Музеї мистецтв. Рейлі, і досі злий на себе за те, що не подумав про таку можливість раніше, всю свою увагу сконцентрував на моніторі, Джордано теж. Перед ним миготіли сіро-голубі примари оздоблених рам, розп'ять та статуеток, і серце його пришвидшено билося. Роздільна здатність була навдивовижу гарною, набагато кращою, ніж він очікував: було видно навіть невеличкі деталі: інкрустовані діаманти і ліпні оздоблення.

І раптом з цього запаморочливого потоку з'явився він.

— Стривайте, — схвильовано мовив Рейлі.

Там, на моніторі, з усією чіткістю високої роздільності, наче витягнутий із свого корпуса, виднівся шифрувальний пристрій в усій красі своєї внутрішньої будови.

46

Тес зайшла до конференц-залу і відразу ж заклякла як вкопана.

Вона зраділа, коли через три дні гнітючої мовчанки озвався Рейлі. Три дні, протягом яких вона старанно уникала настійливих телефонних дзвінків матері, яка не переставала запрошувати її теж приїхати до Арізони. А ще вона місця собі не знаходила, бо почала розуміти, що розслідування стало частиною її життя, і що — безвідносно до порад Рейлі — вона вже не могла так просто взяти і «з'їхати» з цього.

А тепер, побачивши, що стояло на столі у залі, Тес остаточно усвідомила, що назад вороття немає і що думку про відхід від участі у розслідуванні доведеться поховати назавжди.

На столі, вмонтована у товстий прозорий пластик, стояла точна копія багатошестеренчастого роторного шифратора.

Тес тільки й спромоглася вичавити із себе:

— А як же?..

Сяючи від захвату, вона втупилася на Рейлі. Мабуть, він навмисне все так спланував: подзвонив, попросив прийти на Федерал-плаза і не сказав нічого, окрім банального: «Поговорити треба».

Тут до неї дійшло, що у залі знаходяться й інші люди: Йенсон, Джордано, Ґейнс, кілька незнайомців і монсеньйор. Тес знову поглянула на Рейлі.

Він лише стримано посміхнувся.

— Я гадав, може, вам буде цікаво прочитати ось це. — Він кивнув на незнайомого їй чоловіка, котрий в цей момент саме роздавав усім присутнім зшиті степлером роздруки. — Знайомтесь — Тері Кендрікс. Це він змайстрував оцей пристрій.

— Ну, не сам, звичайно ж, а з колегами, — швидко додав Кендрікс і подарував Тес аж надто сліпучу посмішку. — Радий познайомитися.

Тес ніяк не могла відвести очей від пристрою. Потім уважно розглянула роздрук, який тримала в руках — і її сподівання підтвердилися. Вона поглянула на Кендрікса.

— Отже, він працює...

— Так, звичайно. Усе збіглося просто прекрасно. Латиною, звичайно ж. Принаймні, так сказали мені лінгвісти, що здійснили переклад.

Тес ніяк не могла вгамуватися і спрямувала благальний погляд на Рейлі.

— Але ж... як вам вдалося?

— На митниці все проходить крізь рентгенівські промені, — пояснив той. — Навіть якщо воно тимчасово запозичене у Святого престолу.

Тес довелося сісти, бо ноги не тримали її від хвилювання. Тримаючи поданий їй документ тремтячими руками, вона зосередила свою увагу на чітко надрукованому тексті.

Це був лист, датований травнем 1291 року.

— Саме того року впала Акра, — зойкнула Тес. — Останній оплот хрестоносців.

Вона знову зосередилася на листі й почала читати, відчуваючи захват від можливості безпосередньо поспілкуватися крізь століття з тими людьми, про подвиги яких склали легенди.

«З великою печаллю, — починався лист, — повідомляю, що Акра уже не перебуває під нашим захистом. Ми покинули місто, коли впала темрява, з важким серцем спостерігаючи за пожежею, що його охопила...»

47
Східне Середземномор'я. Травень, 1291 рік.

Усю ніч вони пливли вздовж узбережжя на північ, а на світанку галера повернула на захід