Читати книгу - "Танки на мосту! Голка в сіні, Микола Олександрович Далекий"

Сіровол вийняв з Гансового портфелика фотографію й кілька списаних аркушиків, показав усе те Давидякові.

— Дивись! Усе це зберігалось у сейфі Ганса, з котрим ти цієї ночі зустрічався. Твоя фотографія? Твої розписки?

— Який Ганс, які розписки? — не здавався Давидяк. — Товариші, мене хочуть загубити безневинно! Це не моя фотографія, не мої підписи.

— Суд установить.

— Що важать оці папірці? — удавав обуреного Давидяк, відводячи погляд від фотографії. — Товариші, ви мене знаєте, я поруч з вами… Так будьте ж свідками… Ви, а не папірці повинні вирішити мою долю!

Сіровол зробив знак рукою — із-за строю нараз вийшли Філінчук і Валя. Вони мовчки підійшли до Давидяка.

— Впізнаєш? — запитав капітан.

Той, усе ще граючи роль невинної людини, глянув на Філінчука, перевів погляд на молодика в кубанці і презирливо скривив губи. Нараз очі його застигли, він увесь напружився: Валя скинула кубанку.

— А-а-а!.. — вихопилось у Давидяка. Він мимоволі позадкував від дівчини, яку бачив вночі в кабінеті Ганса, бачив так само близько, як і зараз. Він упав навколішки, заволав у розпачі: — Товариші, простіть!

— Встати! Товаришів тобі тут немає.

Давидяк підвівся, машинально стріпнув рукою смітинки, що причепилися до штанів. Рот його був напіввідкритий, очі божевільно блукали.

— Так, це правда, що товаришів тут у мене нема. Тому нічого не проситиму. Я вас ненавиджу, ненавиджу!.. Більшовицька наволоч!

— Нікчемний зрадник! — з ненавистю вигукнув хтось із шеренги.

— Я не зрадник, — Давидяк задихався. — Зраджують товаришів, а ви мої вороги… Ненавиджу!

Знявся гул обурених голосів, та Бородань своїм басом покрив усі вигуки:

— Тихо! Хай говорить, що хоче. Наостанок… Обирайте суд із трьох партизанів, бажано рядових бійців.

— Чернецького!

— Горицвіта!

— Ернста Брюнера!

— Суду приступити до роботи!..

Оберштурмфюрер Белінберг не спав з того моменту, відколи п’яний як ніч Ганс поїхав із незнайомими людьми на якусь таємничу операцію. Тричі за цей час дзвонив Борцель, все питав Ганса, і Белінберг не без притаєного задоволення відповідав одне і те ж саме: “Ще не з’являвся…” Про те, що охоронець Ганса і якийсь загадковий лейтенант Брюнер побували в службовому кабінеті уповноваженого Борцеля, Белінберг завбачливо мовчав.

Уже минуло одинадцять днів після нападу на Дубовляни, партизани, якщо не рахувати нападу на обоз із зерном та кількох незначних диверсій на залізниці, поводили себе на подив тихо. Проте Белінберг не дуже-то довіряв цій тиші, бо з досвіду знав, що лісовики не залишать його в спокої. І все ж по другій годині ночі, обдзвонивши всю дільницю й вислухавши заспокійливі рапорти начальників караулів, оберштурмфюрер вирішив лягти. Він так і не зрозумів, що його розбудило: дзвінок телефону в узголов’ї чи глухий гуркіт далеких вибухів.

Белінберг миттю схопив трубку.

— Де цей негідник? — голос Борцеля аж шкварчав від люті.

— Ще не з’являвся, пане оберштурмбанфюрер.

— Відразу ж як з’явиться — заарештувати! І до мене!

— Буде виконано!

— У вас тихо?

— Н-ні!.. — не відразу відповів Белінберг, прислухаючись до нових вибухів. — Певно, диверсія на залізниці Кружно — Княжпіль. Негайно виїжджаю туди з ударною групою…

“Прощальна” операція бездоганно була спланована Висоцьким. Довго будили нічну тишу дужі вибухи, а над Кружно до самого ранку миготіла величезна заграва — диверсійній групі пощастило проникнути на висоту, що підносилася над містом, і обстріляти з протитанкових рушниць цистерни з пальним на станції. У цей час головні сили загону Бороданя, підірвавши за собою всі містки й знищивши укріплені пости, перетнули залізницю й вийшли в південні ліси, щоб звідти завдавати нових ударів ворогові.

ТАНКИ НА МОСТУ!

ГОЛКА В СІНІ

АК — Армія Крайова, підпільна націоналістична військова організація, що діяла в часи окупації під керівництвом польського емігрантського уряду в Лондоні.

СБ — служба безпеки. Каральний орган українських буржуазних націоналістів.