Читати книгу - "Три метри над рівнем неба"

Повсюди на стінах — старі рамки з давніми фотографіями. Мережива, що додають старомодності шафкам із занадто темного дерева. Надто грубі білі фіранки, що не пропускають світла. На ніжках стільців бракує кількох заглушок. Джаччі взяла ще одне завдання. Завтра цьому класові буде не до жартів. У цій кімнаті жінка за столом, покритим старою клейонкою, сама дала відповідь на власне запитання. Це люди роблять свої речі схожими на себе. І на якусь мить усе в цій квартирі здалось сірішим і старішим. Навіть витончена Мадонна на стіні видавалася злою.

31

Радіо «Світ звуку». Веселий голос торохкотів про останні американські шлягери. Бабі, сидячи за столом навпроти вікна, марно намагалася зосередитись на підручнику. Відкинулася на спинку і подивилась надвір, щоб сконцентруватись. У будинку навпроти якийсь чоловік, осяяний сонцем, щось лагодив на терасі. Здається, у нього також не дуже виходило. Бабі спробувала повторити останню формулу з алгебри, яку щойно прочитала. Вона подумки закрила і відкрила дужки, однак відчула, що всередині дужок щось не те. Перевірила в підручнику. Так і є. Помилилась. Чолов’яга зник із тераси. Бабі повернулась до своїх формул. Повторювала їх уголос, час від часу звіряючись із книжкою. Котрусь із них вона вгадала, потім їй усе набридло. Взяла ручку. У тої був кумедний ковпачок. Подивилась на фотографії, що лежали за склом на столі. Палліна, що гримасує. Вона та Палліна обійнялись, поціловані сонцем на луках Кортіни. Листівка із зображенням казково гарного моря. Вона її пам’ятає. Її надіслала Палліна, коли їздила на Мальдіви. Чи то були Сейшели? Засумнівалась. Схилилась до листівки. Це не надто допомогло: усі моря на листівках схожі одне на одне. Ну, більш-менш. Захотілося бути там, де б не був той пляж. Усміхнулась. У верхньому кутку — маленька фотографія, зроблена у вуличній фотокабінці. Вона та Палліна із морозивом у руках. І підпис зверху: «Ненажери». Почерк був Палліни. А морозиво було «Від Джованні». Вона чудово пам’ятає той день. Цей смак. Відчула, що зголодніла.

Підвелась, пішла на кухню. Даніела щось вчить у своїй кімнаті. Матір пішла грати в карти. Відкрила холодильник. Сумне видовище. Знежирене молоко, кілька пакетиків сиру. Фрукти. Пучечки зелені, немитої. Кілька знежирених йогуртів та дієтичні пудинги. Жахливі. Вибрала знежирений йогурт. Відкрила його і, навіть не облизуючи кришечки, викинула її у пакет з пластиком, що висів на клямці вікна. Якби йогурт був бодай фруктовим… Але цього знежиреного і так більш ніж вистачало. Взяла ложечку й поклала її до рота. Мурашки побігли їй від шиї до п’ят. Брр, які тортури. Повернулась до своєї кімнати. Час від часу вмочувала ложечку в йогурт і облизувала сам краєчок. Сьогодні їй нічого не смакувало. Чому? Потім перевела погляд і… одразу зрозуміла. Постер був тут, прикріплений до її шафи. Степ на ньому щиро усміхався на своєму мотоциклі дибки. А вона — поряд, обіймає його ззаду, притискається до нього. Волосся відносить вітер. Її блакитні очі здаються ще більшими. Не впізнала себе. На якусь хвильку забула той переляк і забажала знову опинитися на мотоциклі, позаду нього. Притиснутись до нього. Гірка іронія радіо вибрала у цю мить останній шлягер Джорджа Майкла, що чарівно й романтично розлився кімнатою. Мурашки, цього разу солодкаві, побігли спиною, а її замріяні очі розглядали цю велику фотографію, щоб потім зупинитись там, на тому напису фломастером у правому куті. «Легендарна пара!» І цей знак оклику. Це написав він. Подивилась на руки на фото, покладені на кермо мотоцикла. Ось ця, права. Це вона в усьому винна. Це вона гладила її голу спину в ту ніч, це вона пробувала розстібнути на ній бюстгальтер. А її пальці зупинили ту руку. Божевільні. Подумала, чи ліва його рука була більш цнотливою. Мала надію, що ні. Глянула на годинник. П’ята. Час іти. Коли надягала оліймпійку, нарешті зрозуміла. Палліна мала рацію. Даніела мала рацію, її матір та Степ мали рацію. Відчула, як її огорнуло дивне тепло щирості. Вона більше не брехала собі, була лише непослідовною.

«Парнас». Гарні дівчата з бездоганно підмальованими очима, з довгими віями та стриманими помадами щебетали за круглими столиками, ніжачись на теплому сонці цього весіннього надвечірка. Одна з них забруднилась. Маленька неслухняна крапля, скотившись круглою стінкою бокала з морозивом, кинулась униз. Досягла іншої округлості, більш сексі та елегантної — її бюстгальтера, який став краплі прихистком завдяки одному додатково розстібнутому ґудзику. Проста забудькуватість чи навмисна провокація? Це було б проблемою її хлопця, якби вона його мала. Ймовірно, вона була-таки на полюванні, судячи з цих м’яких губ, ідеально обведених олівцем, та бісиків, що вона пускала очима навкруги. Не помітила однак нікого, достойного її декольте. Потім, пересвідчуючись, чи вона не переборщила з демонстрацією принад, помітила, що до її кофтинки кольору вершків самовільно долучився ще й шоколад.

— Чорт забирай, пляму поставила.

Кілька дівчат за столиками захихотіли, інші, більш песимістичні, узялися перевіряти власні кофтинки, чи не забруднились вони. Дівчина у забрудненій і відвертій кофтинці вмочила краєчок паперової серветки в склянку з водою. З силою потерла шоколадну пляму, і та розповзлась. Кофтинка кольору вершків у цьому місці стала бежевою. Дівчина впала у відчай.

— От іще! Ці склянки з водою, що тобі приносять офіціанти, тільки наврочують. Здається, вони це роблять навмисно, бо знають, що ти забруднишся. Вибачте? — Зупинила на ходу одного з офіціантів. — Ви не могли б мені принести відбілювач?

Дівчина обома руками взялась за кофтинку, показуючи йому мокру пляму. Офіціант не підійшов до проблеми поверхово, він зробив глибокий візуальний аналіз. Мокра пляма на кофтинці прилягала до бюстгальтера, який просвічував мереживом. Офіціант усміхнувся їй.

— Зараз принесу, синьйорино.

Професійний і брехливий, він бажав би чогось іншого від неї, хоча й розчаровано усвідомлював, що цей заклично розстібнутий ґудзик призначався не йому.

У «Парнасі» жодна дівчина не вийшла б гуляти з офіціантом.

Палліна, Сильвія Феста та кілька інших дівчат з Фальконьєрі присіли на ланцюг, підвішений між двома низенькими мармуровими пілястрами. Ланцюг стражденно вгинався під їхньою вагою. Вони гойдались, теревенячи між собою, сміялися, обговорюючи події дня, помилку Джаччі, позавчорашні перегони, фотографію Бабі в газеті.

— Ось вона. — Сильвія Феста помітила її першою.

Щоки Бабі розчервонілися. Привіталася з подругами, радісно усміхнувшись, трішки втомлена довгою дорогою. Палліна побігла їй назустріч.

— Привіт!

Вони розцілувалися щиро й по-дружньому. Більшість поцілунків, свідком яких був «Парнас», щирими не були.

— Як я втомилася. Не думала, що це так далеко!