Читати книгу - "Житія Святих - Січень, Данило Туптало"

через них сумував він. І знову до Антонія голос був: "Розумій бачене". І почав просвіченим серцем розуміти, що то сходження душі, диявол же боронить, щоб затримати собі грішників, святих же схопити і втримати не може. Такі одкровення преподобний являв братам, не через марнославство своє, але задля користи їхньої, ще ж і примушували вони його. Коли-бо бачили його, що дивувався в молитві, зразу наполегливим проханням йому докучали, щоб відкрив їм бачене. Мало ж і лице його благодать велику і преславну: якщо хто і не бачив його раніше, то між багатьма пізнавав. Душевну-бо чистоту святий мав, зовнішньою радістю її сповіщав і, богобаченням просвітлений, завжди радів, за писаним: "Коли серце веселиться, цвіте лице". А так, як на вигляд був люб'язний, так і у вірі чистий і дивний. Ніколи ж до собору відступників від віри не приєднувався, бачив їхнє добровільне зло і перетворення. І до маніхеїв та инших єретиків дружньо не говорив, — хіба якщо б змогли від старого блуду відвернутися, — показуючи, що з такими дружба і розмова шкодять душі. Найбільше ж аріян відкидав, наказуючи всім правовірним, щоб до них не наближалися. Бо коли одні з аріян до нього прийшли, з бесіди зрозумів їхнє злочестя, зразу втік від них, згори кажучи: "Від зміїв багато лютіші слова їхні". Якось сказали неправду аріяни про Антонія, наче перебуває в сопричасті з ними. Подивувався їхньому нахабству і розсердився праведним гнівом, в Олександрію прийшов і там аріян перед архиєписко-пом і всім народом прокляв, предтечами антихристовими їх називаючи. Проповідував же, що Син Божий не творіння, але Творець, Отцеві єдиносущний. І веселився правовірних собор, що Христові противна і ворожа єресь стовпом церковним проклята. Тоді ні один — чи великий, чи малий, чи жінка, чи чоловік — вдома не зостався, не лише з християн, а й із єретиків, і самі ідолослужителі до преподобного сходилися, говорячи: "Молимося, щоб побачити Чоловіка Божого (бо це ім'я Антонія), серед усіх найкращого й найславнішого". І хотіли хоч би краю риз його торкнутися, вірячи, що це буде великою їм допомогою. Скільки тоді від недуг біснуватих і одержимих різними хворобами зцілював! Скільки спорожніло жертовників ідолам! Скільки від блуду народу навернулося, до нашого причетними стали стада з Анто-нієвим до града приходом і його словами і чудами! Справді, не можна розповісти. Гнітило ж святого, що людей було багато. Дехто, думаючи, що він через те пресумний, відганяв народ — він же з покірним серцем говорив до них: "Хіба це стадо більше від полчищ бісівських, з якими на горі борюся весь час?" "Коли ж відходив собі, ми відпроваджували його (говорить автор житія цього святий Атанасій Великий), і голосила ззаду якась жінка, говорячи: "Почекай, прошу тебе, Чоловіче Божий, почекай, донька моя від біса люто страждає. Почекай, прошу тебе, щоб ще я в біду не впала, біжучи". Це почувши, дивний старець, впрошений від нас, зупинився, хоч не хотів. І коли наблизилася жінка, і дівчина кинулася перед ними на землю, помолився святий тайно до Господа нашого Ісуса Христа — і зразу дух нечистий вийшов. Мати ж її дякувала Богові, і люди веселилися, і сам радів, що до жаданої пустелі повертається. Ще ж і це дивне в преподобному, що, книг не навчившись, премудрий був і розумний вельми. Якось двоє філософів-еллінів прийшли до нього, хотіли випробувати Антонія і здолати. Був же він на вищій горі і, коли побачив їх, з вигляду пізнав, вийшов до них і сказав через тлумача: "Що так далеко до невченого чоловіка такі премудрі потрудилися? І змагатися хочете з невігласом? Вони ж відповідали: "Ти не є невчений, але вельми мудрий':. Знову святий сміливо їм відповідав: "Якщо до безумного прийшли, марний труд ваіік Якщо говорите, що я мудрий і премудрість маю, то добре вам піти за тим, якого ж мудрим називаєте. Бо за премудрими іти і добрих наслідувати годиться. Якщо би я до вас прийшов, наслідував би вас. Але тому що ви до мене, як до премудрого, прийшли, будьте, як і я, християнами". І відступили мудреці, подвійно дивуючись і гостроті розуму, і бісів вигнанню, яке самі бачили. Инші знову такі ж мудреці прийшли і посміятися з нього, що невчений і неписьменний, хотіли; таким змаганням відігнав їх, кажучи: "Відповідайте мені, що було спершу: розум чи письмо? І що з них є початком для иншого: чи розум з написаного склався, чи писане з розуму виникло?" Вони ж відповідали, що розум є винахідником і учителем письма. Сказав же Антоній: "Через те, хто здоровий розум має, той письма не шукає". Також і втретє знову прийшли до нього мужі, всілякої мирської премудрости мрякою осліплені, що перевищували всіх мудреців ученням. Вони хитрими питаннями своїми з'ясовували в нього причину віри, яку в Христа має, над хрестом Христовим позбиткуватися хотіли. Старець же, трохи помовчавши і через блуд їхнього серця серцем поболівши, почав через тлумача свого, який добре еллінську мову знав, до них говорити: "Що краще і чесніше: чи шанувати хрест Христовий, чи прелюбодіяння і дітовбивство богів ваших і кровозмішення їхнє величати? Чи в хресті зневагу смерти, чесноту серед чеснот знамениту прославляти, чи ваше гріховне хвалити зловір'я, що всіх скверн вчить? Що краще: говорити і вірити, більше цього, що Боже Слово, спасіння нашого ради, прийняло на Себе тіло людське, щоб з'єднатися зі смертними, вивести нас на Небо і причасниками єства небесного зробити? Якими устами сміятися смієте з християн, котрі вірують і ісповідують, що Христос, Син Божий, без применшення Свого почав бути Тим, Ким не був, і залишився Тим, Ким був, коли і ви самі, душу з небес зводячи, не лише людськими, але і зміїними, і худоб'ячими тілами її обкладаєте і приносите її сюди і сюди, кажучи вселятися їй колись в людину, колись в худобу, птицю й инших тварин. Християнська віра, тому що всемогутність і благоутробність Божу шанує, також і про воплочення, можливе для Бога, говорить, проте честь не виключає чести. Ви ж про душу, яка від найсвітлішого Божого джерела пливе, вигадуєте, наче погано падає, зміненою ж і перетвореною її після умалення свого насмілюєтеся ісповідувати. Але про хрест Христа, Бога нашого, тут наступне слово. Чи не краще хрест чи якусь ин-шу смерть перетерпіти, аніж, вірячи у ваші суєтні байки, поклонятися єгипетській богині Ізиді, яка плаче за Озирісом, братом і мужем своїм? Посоромтеся, прошу вас через сіті Тифона, брата богині вашої Ізиди, яку сам осквернив. Сором