Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Легенди нескореної зими 📚 - Українською

Читати книгу - "Легенди нескореної зими"

398
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Легенди нескореної зими" автора Сергій Ухачевський. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 72 73 74 ... 82
Перейти на сторінку:
по дерев’яній підлозі — і заявив:

— Я тут представляю Майдан, блядь!.. — обвів присутніх поглядом. — Хтось сумнівається у моїх повноваженнях?

— Нет… ні… ні… ні… — враз один наперед одного почали заявляти присутні.

— Тоді вперед, блядь, — завив Паша, — беремо серветки і виводимо на них каліграфічно свої внески-побажання… Так би мовити, голосування ресторанними серветками. Розвели тут соплі. Зараз час швидких рішень!

— Не за это мы боролись, — зі смішком заявив 64-й розмір. — Не за то Майдан стоял…

Паша сердито зиркнув на нього:

— Не треба іронії. Ми під час цієї революції постійно ходили під прицілом. І це дає нам право на деяку компенсацію. Он, Арсеній Петрович уже три місяці на морі не був…

— Охренеть, — не втримався, реготнув Бас. — И как только он это, бідненький, пережил?!

Паша знову зиркнув з-під лоба і відповів цілком серйозно, з притиском:

— Важко пережив… — і обвів усіх поглядом: — Тільки не скупіться, панове, не скупіться, нам з вами будувати нову країну, а це потребує капітальних вкладень…

— І зауважте, — нагадав про себе Блідий. — Наші внески — це вклад у наше спільне майбутнє, — і щось із розмахом черконув на серветці.

Утім, більше ніхто не поспішав робити заявки на серветках. Запала зрадлива пауза. Бас влив у себе півсклянки віскі та закинув у гризло ложку олів’є.

Чикатило нарешті відірвався від своїх фотографій, з-під лоба глянув на Пашу, вправно намалював на серветці маркером мішень і дулю, що в неї цілиться, склав і подав «представнику Майдану».

Мордань узяв серветку, з розумним виглядом глянув на малюнок, вдав, що задоволений написаним і передав Блідому, уголос прокоментувавши:

— Бачу, що колишні вчителі набагато швидше орієнтуються у політичних процесах, ніж політики і бізнесмени… — а на вухо прошепотів: — Ми йому ще будемо винні…

Бас знову налив собі віскі, витер серветкою масні губи так, що на ній залишилися сліди від яєць і майонезу. Трішки подумав і сказав:

— А у меня нет никаких политических амбиций. Мне на власть насрать.

— А какого хуя ты тогда сюда приперся? — не зрозумів 64-й розмір.

— Думал, будем делить то, что осталось от Яныка и его команды.

— Шановні, — улесливим голосом вирішив таки пояснити Блідий. — Ось хто увійде до нашої компанії, хто увіллється… Той і стане ділити «спадщину» Віктора Федоровича. Хоча, як ви знаєте, він ще й досі легітимний президент. Ось тільки питання: чи надовго?

— Вот когда его не станет окончательно… И когда вы сами станете властью… Тогда у нас будет о чем с вами потолковать. А пока… — він знову перехилив чарку і закусив олів’є. — А пока давайте будем смотреть на все трезво. Власти у вас нет. А ее перспективы весьма неопределенные.

— Добре, — байдуже кивнув Блідий. — Я так у штабі й скажу…

— Не надо меня пугать штабом… И еще надо разобраться, почему ваш сынок постоянно крутился на антимайдане. И, как говорят, поддерживал его…

— Це голослівні звинувачення, — враз заступився за Блідого, котрий аж збуряковів на лиці, мордань. — Ми з перший днів були разом на Майдані!

— А я готов рискнуть, и признаюсь, как человек чести, — сказав товстун, — мне плевать, кто был на каком антимайдане. Мне просто власть нравится! И теперь у меня появился шанс, — і черконув щось розгонисто на серветці. — Кстати, — до Блідого, — я лично с Егором отбивал атаки «Беркута» на Грушевского. И у меня есть свидетели. Если надо, они это подтвердят.

— А мене Єгорка виносив на плечах з-під обстрілу, — заявив Чикатило. — Якщо треба, я дам клятву на Біблії, що саме так і було. Це наші діти, і ми не маємо права втягати їх у наші справи.

— Ахуеть! — відкинувся на спинку крісла Бас. — И эти люди нас ведут в Европу! Что только у вас в голове?!

— Даремно ви так… Сімейні цінності, — пробурмотів вусатий депутат. — Це так по-європейськи…

«На круги своя»

Черговий по взводу Діда сидів перед зачиненими дверима магазину і грав на телефоні в кульки. Щойно всі, хто залишився у взводі, пішли спати на другий поверх. Більшість із групи розійшлися, роз’їхались по домівках, Мишко повів своїх патрулювати Лівий Берег. У приміщенні залишилося всього восьмеро бійців.

Біля чергового на журнальному столику парувала свіжозварена кава у високій чашці, диміла цигарка у попільничці, густий дим рівною цівкою піднімався на рівень пластикових пляшок з водою і розсіювався. Було якось затишно і незвично, тиша аж дзвеніла у вухах. Після триденних боїв навіть приглушене хропіння Бачі на другому поверсі віяло блаженним, бажаним спокоєм.

Хтось постукав у двері. Черговий підійшов до них і побачив двох майданівських сотників — Триндюка та Майора. Перший був малий і клишоногий, з опухлою пикою, другий — такого ж «формату», але з хитрими різкими очима. Охоронець запитально кивнув до них, мовляв, що треба. З вулиці приглушено долинули слова Триндюка:

— Принесли Діду документи зі штабу Революції, — показав пакет із паперами і відвів погляд убік.

— Зараз його покличу, — крикнув черговий так, щоб його почули візитери.

На що Триндюк замахав руками:

— Нехай спить, він нам не треба, візьми пакет, передаси йому вранці!

Черговий якусь мить повагався і відчинив двері. Несподівано Триндюк вхопив його за руку, потягнув на себе так, що хлопець не встиг і писнути. Тут він опинився у міцних руках Майора. Той прикрив йому рукою рота і передав своїм бійцям. Цих бійців було не менше двох десятків — група регбістів, що тільки нині в обід приїхала на Майдан. Вони були одягнені у спортивні костюми, озброєні битками, погано розбиралися в тому, що насправді тут відбувається і хто кому тітушка. Тому дивилися на Триндюка і Майора, як давні шумери на героїв епосу про Гільгамеша — з патетикою та повагою. Їхні накази хлопці виконували без зайвих роздумів.

— Так, пацанчики, — наказав Триндюк, — вриваємося, лупимо всіх, не жаліючи, без розбору. Вони десь у підвалі тримають заручників. Заручників випускаємо, передаємо мені. Зрадників — до нас на сповідь. Далі ми з Майором самі розберемося. Все, що знайдете — комп’ютери, бронежилети, форму — все ваше. Гроші, зброя — нам. Вперед!

Свіжоспечені «майданівці» кинулися виконувати його наказ.

* * *

Дід уперше за кілька днів спокійно заснув. Не було ні вибухів, ні гулу Майдану, ні пострілів, ні тріскотні феєрверків. Тихо і затишно. Та враз — знизу долинув подзвін розбитої

1 ... 72 73 74 ... 82
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Легенди нескореної зими», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Легенди нескореної зими"