Читати книгу - "Інститут"

— Добре-добре, як скажете.

Він вийшов, зачинивши за собою двері. Місіс Сіґсбі присіла на голий матрац і зиркнула на жінку, що звисала з лійки душа. І на послання, написане помадою, яку місіс Сіґсбі щойно помітила перед унітазом.

«ПЕКЛО ЧЕКАЄ. І Я ВАС ТУТ ЗУСТРІНУ».

3

Стекгаус перебував в інститутському містечку, а коли відповів на її дзвінок, голос його звучав слабко. Місіс Сіґсбі припустила, що напередодні ввечері він відривався в «Поза законом», мабуть, у своєму коричневому костюмі, проте вирішила не питати. Просто наказала чимдуж прибути в Західне крило. Він зрозуміє, яка кімната, біля дверей стоятиме прибиральник.

Гендрікс і Еванс були на поверсі «С», проводили перевірку. Місіс Сіґсбі сказала їм кинути все й відправити піддослідних назад по кімнатах. Обидва лікарі потрібні в Західному крилі. Гендрікс, який просто неймовірно дратував, навіть коли все йшло добре, хотів знати навіщо. Місіс Сіґсбі наказала йому заткнутися й виконувати.

Стекгаус прибув першим. Лікарі — одразу за ним.

— Джиме, — звернувся Стекгаус до Еванса, після того як збагнув, у чому річ. — Підніми її. Щоб я розв’язав.

Еванс обвив руками талію мертвої жінки — на мить здалося, ніби вони танцюють, — і підняв тіло. Стекгаус почав розплутувати вузол у неї під щелепою.

— Швидше, — озвався Еванс. — У неї тут багаж у штанях.

— Нічого, ти точно й гірше нюхав, — відказав Стекгаус. — Майже… чекай… усе, можеш пускати.

Він зняв петлю жінці з голови (лаючись собі під ніс, коли її рука дружньо ляпнула його по потилиці) й переніс тіло на матрац. Від петлі в жінки на шиї залишилося чорно-­фіолетове клеймо. Четвірка мовчки роздивлялася її. Тревор Стекгаус, заввишки шість футів три дюйми, був високий, проте Гендрікс перевершував його як мінімум дюймів на чотири. Місіс Сіґсбі між ними виглядала куцою ельфійкою.

Стекгаус перевів погляд на шефиню, підвівши брови. Вона відповіла на погляд, проте нічого не сказала.

На столі біля ліжка стояв коричневий флакон із пігулками. Лікар Гендрікс підняв його й потрусив.

— Оксі. Сорок міліграмів. Не найбільша доза, але все одно дуже висока. Рецепти виписують на дев’яносто пігулок, а тут лише три залишилося. Я так думаю, розтин ми не робитимемо…

Усе ти правильно думаєш, зазначив мовчки собі Стекгаус.

— …але якби його таки довелося провести, думаю, ми б виявили, що більшу частину вона проковтнула, перш ніж накинути собі петлю на шию.

— Від чого вона б усе одно померла, — підсумував Еванс. — Вона й сотню фунтів не важила. Очевидно, що ішіас — не головна її проблема, хоч би що вона там говорила. Усе одно ще недовго змогла б виконувати свої обов’язки, тож просто…

— Вирішила покінчити з цим, — завершив Гендрікс.

Стекгаус роздивлявся послання на стіні.

— «Пекло чекає», — вдумливо прочитав він. — Зважаючи на те, що ми тут робимо, хтось міг би назвати це розумним зауваженням.

— Хуйня, — озвалася місіс Сіґсбі, зазвичай не схильна до лайки.

Стекгаус знизав плечима. Його лиса голова блищала під світильником, ніби натерта «тертл-ваксом»[76].

— Я мав на увазі людей ззовні, людей, які не знають, у чому суть насправді. Та це не має значення. Тут усе зрозуміло. Жінка зі смертельною хворобою вирішила відкинути ноги. — Він показав на стіну. — Але спершу визнати свою провину. І нашу.

Це звучало розумно, але місіс Сіґсбі це не подобалось. Остання комунікація Альворсон зі світом, можливо, й висловлювала провину, але в ній звучав також якийсь тріумф.

— Вона мала тиждень вихідних нещодавно, — втрутився прибиральник Фред. Місіс Сіґсбі не усвідомила, що він досі в кімнаті. Хтось мав його відправити геть. Вона мала б відправити його геть. — Їздила додому, у Вермонт. Там, певно, й дістала пігулки.

— Дякую, — сказав Стекгаус. — Молодець, Шерлоку. Тепер можеш іти далі мити підлогу.

— І протри нарешті камери спостереження, — гаркнула місіс Сіґсбі. — Я ще минулого тижня про це просила. Втретє не повторюватиму.

— Так, мем.

— І нікому ні слова, містере Кларк.

— Звісно, мем. Звісно, ні.

— Кремуємо? — запитав Стекгаус, коли прибиральник пішов.

— Так. Кілька доглядачів заберуть її до ліфта, поки пожильці на ланчі. Маємо ще… — місіс Сіґсбі глянула на годинник, — менше години.

— Якісь іще проблеми? — запитав Стекгаус. — Ну, окрім того, що треба якось приховати це від пожильців. Питаю, бо ти маєш такий вигляд, ніби це не єдина проблема.

Місіс Сіґсбі перевела погляд зі слів, виведених на кахлях ванної, на чорне обличчя небіжчиці з висолопленим язиком. Від язика вона повернулася до двох лікарів.

— Вийдіть, будь ласка, обоє. Мені потрібно особисто поговорити з містером Стекгаусом.

Гендрікс і Еванс обмінялися поглядами й вийшли.

4

— Вона була твоєю стукачкою. У цьому проблема?

— Нашою стукачкою, Треворе, але так, проблема в цьому. Або це може стати проблемою.

Рік тому — ні, радше півтора року, на землі ще лежав сніг — Морін Альворсон попросила зустрітися з місіс Сіґсбі й запитала, чи немає якоїсь роботи, щоб заробити додатково. Місіс Сіґсбі, яка вже майже рік виношувала один особистий задум, проте не зовсім розуміла, як його втілити, запитала, чи зможе Альворсон доносити інформацію, яку вивідає в дітей. Альворсон погодилась і навіть показала певний рівень лукавства, коли запропонувала байку про наявність начебто мертвих зон, де мікрофони працюють погано чи не працюють узагалі.

Стекгаус знизав плечима.

— Те, що вона нам приносила, рідко виходило за межі звичайних чуток. Який хлопчик провів ніч із якою дів­чинкою, хто написав «ТОНІ ЛОХ» на столі в кафетерії, отаке. — Він замовк. — Хоча стукацтво, мабуть, лише підсилило її почуття провини.

— Вона була одружена, — сказала місіс Сіґсбі, — але, як бачиш, носити обручку перестала. Що ми знаємо про її життя у Вермонті?

— Так одразу не пригадаю, але це мусить бути в неї у справі, перегляну.

Місіс Сіґсбі подумала про це й усвідомила, наскільки мало сама знає про Морін Альворсон. Так, Альворсон була одружена, носила обручку. Так, була військовою у відставці, як і багато хто з персоналу Інституту. Так, жила у Вермонті. Але поза тим Сіґсбі не знала майже нічого. А як це взагалі можливо, зважаючи на те, що вона найняла цю жінку шпигувати за пожильцями? Можливо, це й не має тепер значення, коли Альворсон померла, але директорка згадала, як забула свою рацію, припускаючи, що той прибиральник через масляні вишкварки переймається. Також згадала про брудні камери, повільні комп’ютери і нечисленний та невмілий персонал, який ними опікується, про часті випадки псування їжі в кафетерії, перегризені мишами кабелі й неохайні звіти про спостереження, особливо від нічної зміни, що триває з 23:00 до 07:00, поки мешканці сплять.

Подумала про недбалість.

— Джуліє? Я сказав, я…

— Я почула. Не глуха. Хто зараз на спостереженні?

Стекгаус глянув на годинник.

— Мабуть, нікого. Середина дня. Діти або в кімнатах сидять, або своїми дитячими справами займаються.

Це