Читати книгу - "Смерть для чайників, Літа Най"

– Так, тільки без останнього етапу: позбавлення тактильних відчуттів надто небезпечне для непідготовлених. Але навіть втративши 4 чуття, ти можеш отримати психічну травму. Тому потрібна гранична концентрація та чітке слідування моїм вказівкам.

Ми знову замовкли, а в мою свідомість таки почало проникати все сказане дівчиною і всі наслідки такого «тренування». Я намагалася тримати себе в руках, але коли все моє тіло вже било тремтіння я не стрималась.

– Я не готова! – схоплюючись на ноги, викрикнула я. Широкими кроками обходячи кімнату вперед-назад, з мене продовжували литися безупинним потоком слова: – Мені нещодавно виповнилося 18. 18, розумієш! Я не була готова, що одного дня моє життя перевернеться таким чином. Я не боєць, не герой, який сміливо зустрічає всі небезпеки. Я не вмію бути сильною, холоднокровною, приймати важкі рішення. Вибач, але я не така хоробра і зухвала, як ти. Я просто слабка людина, яка звикла плисти за течією і сподіватися, що всі проблеми вирішаться самі собою.

З моїх очей бризнули безшумні сльози. Мені довелося відвернутися до великого панорамного вікна і вп'ятися в галасливе місто під нами. Надворі йшов дощ, ніби небо плакало разом зі мною. Лілі мовчала, даючи моїм емоціям вийти назовні. Мої очі незабаром висохли, та я не хотіла повертатися до діалогу.

– Мені було 16, коли мої батьки померли, – голос Лілі звучав настільки тихо, що я не відразу зрозуміла, чи не почулося це мені. – Точніше їх стратили, звинувативши у зраді, як і тебе. Начебто знайшли докази, що мій батько збирався організувати замах на одного зі старійшин і зайняти його місце. Оскільки за законом до відповідальності притягають усіх членів сім'ї – стратили не лише тата, а й маму теж.

– Лілі... – тремтячим голосом покликала я, але вона не чула.

– Це була цілковита маячня, – дівчина все ще сиділа на підлозі, а її погляд був спрямований вниз. – Усі знали, що мої батьки були зразковими сфарами з бездоганною репутацією: мама верховна відьма, тато радник ковена, але це нікого не цікавило.

– Чому? – здивовано протягла я. – Я ще розумію я – невідома банші, поза ковеном, але твої батьки були «своїми». Чому не призначити розслідування, не з'ясувати все, якщо були сумніви?

– Тому що це стало б прецедентом. Прикладом, що свідчить, що можна вчинити злочин і не понести покарання. Зрада – найгірше у нашому світі. Вона не пробачається, ніколи й нікому. Заборонена магія, шахрайство, обман, вбивство – якщо ти достатньо впливовий, все це тобі зійде з рук, але тільки не злочин проти ковена і нашої системи.

– Це несправедливо, – обурилася я. – Отже, можна все, окрім боротьби проти влади.

– Не проти влади, – похитала головою Лілі. – Проти усталеної системи, механізму правління, стабільності та порядку. На відміну від людей, сфари назавжди запам'ятали головний урок: війна – це катастрофа та трагедія всього світу.

– В-в-війна, – заїкаючись, повторила я. – Яка війна? Між сфарами була війна?

– Дуже складно налагодити стійку структуру, коли у світі так багато різних видів сфар. Особливо коли існують такі, що здатні знищити всіх старійшин одним ударом без особливих зусиль. Усім догодити неможливо, більшість чимось невдоволені, а це небезпечно. Одного разу це невдоволення призвело до війни. Вона була так давно, що ніхто навіть не пам’ятає точно коли. Це не було добре спланованим повстанням з метою скинути існуючу владу або міжвидовою ворожнечею для піднесення найсильнішого виду. Ні, просто раптово всі збунтувалися, кожен хотів чогось, але ніхто не розумів як це має працювати в результаті.

– Що було? – я затамувала подих. Що являє собою війна сфарів? Без ракет, бомб, літаків, танків та всього подібного. Лише магія. Але що ця магія може створити зі світом? Мені одночасно й хотілося це дізнатися, і було неабияк страшно.

– З найбільш яскравих подій, – фиркнула Лілі, повівши головою. Близько хвилини вона мовчала, а потім продовжила вже серйозно: – Атлантида назавжди пішла під воду, а решта континентів накрив Всесвітній потоп.

– Той самий? Біблійний? З Ноєм та ковчегом?

– Не біблійний і без ковчега з тварями по парах, – іронія була невід'ємною частиною відьми. – А ось Ной справді існував. Він був водником, як Саша, – пояснила дівчина, а я згадала молодого бармена з клубу, що показував фокуси зі склянкою соку. – Тільки от Ной був у рази сильнішим, найсильнішим із усіх стихійників води. Тоді йому вдалося зупинити хвилю океану і не дати воді поглинути всю сушу.

Лілі дала мені час на перетравлення інформації. Не кожного дня дізнаєшся, що світ міг би не існувати через війну сфарів, якби не один з них, якому вдалося зупинити справжнє світове цунамі. Згодом Лілі тихо продовжила:

– На цьому війна скінчилася. Було б смішно, якби не так сумно, але все повернулося до того, з чого почалося. Жодних змін. Ніхто так і не зміг запропонувати щось краще. Тож хоч би яким неідеальним був наш устрій, він єдиний, який може існувати. Тому ковен намагається тримати рівновагу: йде на деякі поступки, щоб не піднімати градус напруга, заплющує очі багато на що, але не на зради і відступництво. Ще одна війна неприпустима, всі це розуміють. Виходить, все що стосується безпеки, стабільності, цілісності нашого укладу має бути беззаперечним. Підозра в зраді і ти страчений разом з усіма твоїми рідними, щоб ніхто навіть подумати про таке не наважувався.

– Якщо страчувати мають усіх членів сім'ї, чому ти жива?