Читати книгу - "Лялька, Айрін Сторі Irene Story"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Елено, якщо ти добровільно не підеш, то цей чоловік піде разом з нами, мертвий або живий. Вирішуй.
За вікном почулись звук поліцейських сирен.
- Ти що когось викликав, козляра?!
- Максе, послухай...
Елена стала між ним та чоловіком за касою. Все ставало лише гірше і гірше.
- Спрацювала автоматична сирена...
- Яка автоматична сирена..?!
Насправді касир не збирався нікому і нізащо зізнаватись, що він дійсно автоматично ввімкнув оповіщення на пункт охорони, яка слідкувала за цією крамницею. Кнопка знаходилась під столом. Він ніколи не думав, що це йому може знадобитися, по цій дорозі завжди їхали сім’ї з міста в інше місто, або ж зупинялись далекобійний, але жоден з них не ніс загрози життю інших. То ж це був перший раз, коли ця кнопка знадобилась.
Елена чула, як автомобіль під’їхав. В вікнах крамниці відображались сигнальні вогні, але звук сирени зник.
- Що ти за людина, Елено?! Не могла обійтись без цих викрутасів. Я сказав тобі, щоб ти зайшла і купили їсти-пити, що ти там хотіла. Я тобі це навіть дозволив.
Елену це насмішило.
- Дозволив... Серйозно, Максе, хто ти взагалі такий, щоб мені щось дозволяти чи не дозволяти?! Ти мене, бляха, викрав! А тепер дивуєшся, що я не хочу з тобою їхати. Це ти хто такий, Максе?!
В двері магазину зайшов правоохоронці молодий, у формі. Він виглядав чи то сонним, чи то втомлений.
- Що у вас тут...
Він не встиг договорить, тому що Макс в нього вистрілив. Елена прикрила від страху та несподіванки рот руками. Вони досі пахли суміщу алкоголю. І це було гидко. Як і те, що відбувалось навколо. Елена вийшла зі ступору і підбігла до офіцера. Він не реагував на її дотик, очі були заплющені. Елена нахилилась до нього, мріючи почути його дихання чи серцебиття.
- Він… мертвий..?
Касир тремтів. Елена швиденько подивилась на нього і побачила, що він блідий і заледве тримається на ногах.
- Не знаю. Треба перевірити, куди влучила куля.
- Елено, ми йдемо.
- Дай мені хоча б надати йому допомогу, якщо це можливо. Я поїду, чесно. Але я хочу спочатку викликати швидку.
- І звісно, ти їм все розповіси.
- Ні. Я зроблю це анонімно. Чи нехай він це зробить.
Елена вказала закривавленою рукою в бік касира.
- Я піду перевірю його автомобіль. Раптом він не один їздить чи ще щось.
Макс пішов. Елена беззвучно плакала. Їй було страшно. На що ще був здатен Макс , щоб відвести її туди, куди він хотів.
Вона встала з колін та відійшла від тіла.
- То що, він… все ж таки… мертвий?
- Так, на жаль. Але Ви маєте викликати все рівно і швидку, і поліцію. І, ось. Передайте їм це.
Елена віддала йому своє посвідчення прокурора.
- Все рівно воно мені вже не потрібно. Або він мене вб’є, або хтось інший з його оточення. А зараз сховайтесь кудись і не виходьте, поки не почуєте, що ми поїхали.
- Елено… Перепрошую, тут так написано.
- Так… звісно. Ви щось хотіли?
- Ви ж це все влаштували, щоб врятувати себе, тоді чому зараз їдете?
- Тому що він… він не поїде без мене. А може ще й Вас прихопити. Ви ж чули: живого чи мертвого. То ж… Вибачте за все.
- В мене електрошокер. Візьміть. Можливо це врятує Вам життя.
- Дякую. Але не забудьте подзвонити і передати моє посвідчення. Попросіть, щоб його передали Федеріко Кортесу.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лялька, Айрін Сторі Irene Story», після закриття браузера.