Читати книгу - "Новий світ. Провидиця, Вікторія Хорошилова"

— Лія! — закричав магістр і, обернувшись ведмедем, ломанувся в кущі.

Мене, звісно, не знайшов, але коли обернувся, то і Януша не побачив. Зате помітив, як якийсь незнайомець дуже швидко біжить до виходу з академії. Він заревів розлючено і помчав за ним. Парочка магістрів, що це бачили, спочатку здивовано проводили хлопця поглядом, потім коли знову обернулися, зрозуміли, що це не студент академії. Ялін у бойовій іпостасі розвивав колосальну швидкість і втекти від нього було майже нереально. А якщо ведмідь зловить, то вижити шанси невеликі. Ялін зміг не вбити, а тільки оглушити вторженця і тільки потім обернувся.

— Гад! Гад! Куди ти подів дитину! Лішкорт, тягни сюди свій худий зад негайно! Не дратуй мене!

Магістр з'явився наче з повітря, йому вистачило пари поглядів на Яліна і того, кого він оглушив. Швидко кинув у незнайомця якимось заклинанням.

— Заблокував йому дар, тимчасово. Де Лія?

— У нього потрібно дізнатися! Він її виманив, і мене обдурив. Щоправда, коли я почув переляк дівчинки, миттю обернувся і ломанувся в кущі, дитини не було! А озирнувшись зрозумів, що мене обдурили, р-р-р-р-р.

— Тихо, Ялін, ти страшний у гніві. Навіть я тебе боюся. Де, кажеш, наша зірка сховалася, а потім зникла.

Магістр показав колезі, де я зникла. Лішкорт насупився і сказав.

— Схоже, наша дівчинка з переляку портал відкрила. Талановита поганка!

— Яка вона тобі поганка?! — рявкнув Ялін і частково трансформувався.

— Поганка алегорично, сподіваюся, ми не здохнемо, поки вивчимо нашу зірочку талановиту.

— Зможеш її знайти?

— Зможу, куди я подінуся. Потрібно крові братів дістати і її особисту річ для пошуку. Сподіваюся, вона в нашому світі, простіше шукати буде.

А я вивалилася в незнайомому місці на дрібному камінні. Ображено нявкнула і постаралася озирнутися. Немов у якусь печеру потрапила чи підземелля. Поруч щось зашурхотіло, а коли побачила здоровенну змію, припустила, що було сил, геть. Бо цій гадині повзучій нічого не варто мене заковтнути, навіть душити не знадобиться. Я розміром з її голову!

— Мяв! — мимоволі вирвався переляканий писк і я побігла на світло, що з'являлося попереду. Змія шаруділа слідом. Коли вона кинулася на мене, я відчула, в який бік відстрибнути. Так і рятувалася від неї.

Попереду побачила істот, до того ж одна з них була з рогами на голові. Я різко пригальмувала і мало не стала обідом змії. Потім, побачила невелику нору і залізла в неї. Змія спробувала пробратися слідом і отримала кігтями по морді. Притому так, що не захотіла до мене лізти.

— Мені не здалося, це було кошеня? — запитав рогатий у друга.

— Занадто маленький для перевертня, і вона злякалася твоїх рогів. Хм, бідолаха полоз, хотів пообідати їй. А дитина виявилася з пазурами, морду йому так розполосовала, що його самого скоро зжеруть інші родичі. Шкіра таких змій коштує дуже дорого, а м'ясо найніжніше і коштує не менш дорого, ніж його шкури.

— Пополюємо?! Поділимо здобич!

— Згоден.

Я трохи висунула мордочку з укриття і зрозуміла, що двоє розправилися зі змією голими руками. Не знаю, як вони її вбили, сховалася раніше, було страшно. Коли мене почали кликати, навіть не подумала вилазити. Ще через деякий час відчула родича і заспокійливе бурчання. Дар наполегливо вимагав, щоб я вибралася. Вилізла з нори й уткнулася носом у дорослий ніс кота. Розміром із мого батька. Він понюхав мене, зробила те саме. А потім різко опинилася на руках у чоловіка. Знову—таки пузиком на згині руки. Мене дбайливо погладили по голівці та спинці.

— Малятко ще маленьке, таких ще жодного разу не бачив. Зазвичай кошенята вдвічі, а то й утричі більші, коли обертаються. Її явно злякали. Як вона в цих печерах опинилася, взагалі незрозуміло. Шахта тут давно занедбана. Пощастило, що ви тут гуляли і побачили її, а то б дитина згинула тут.

Я не змогла роздивитися кота після його перетворення. Але голос у нього трохи хрипкий і грубий. При цьому небезпеки від нього не відчуваю. Мене взяли під передні лапки і підняли на рівень очей. Обличчя худе, з різкими рисами, очі чорні, так що райдужка зливається зі зіницею.

— Привіт, красуне. Обернешся у двоногу форму? Або тебе на ручках винести з печери.

— Мур.

— Так, давай по черзі поставлю запитання.

— Перетворишся, — зашипіла.

— Спочатку винесу звідси? — муркотнула.

— Добре. На руках куди зручніше подорожувати.

Не знаю, скільки йшли, але варто було мені опинитися в сильних руках і зручно влаштуватися, моментально відключилася.

— Втомилася малеча. Пузико в неї трохи роздуте, мабуть, родичі загодовують дитинку. А її це так дістало, що вона вже драпає від них.

Прокинулася різко, наче від поштовху, мимоволі зашипіла і випустила кігті. Чоловік, що мене ніс, спокійно поставив мене на підлогу печери й обернувся. Мордою відсунув до стіни печери і з його погляду зрозуміла, щоб тут сиділа і нікуди не лізла. А він і ще двоє рогатих, кинулися в бійку. Хто вони і з ким б'ються незрозуміло. Але їхні супротивники схожі на бандитів. Було несподівано, коли поруч з'явився Лішкорт і магістр Ялін. Вони подивилися на мене, потім на тих, хто б'ється, і кинулися їм допомагати. До того ж ведмідь, швидко зробила перевагу в боротьбі в один бік і не на користь нападників.

— Якими долями Лішкорт?

— Та ось, вихованку свою шукав. Її вкрасти намагалися. Яліну потрібно пар випустити, на нього ментально впливали й обдурили.

— Той бідолаха, живий?

— Живий, отримав пристойний струс, але зате живий.

Коли бійка завершилася, я миттю кинулася до ведмедя помуркуючи.

— І як цю красуню звуть?

— Лія. Малятко Лія.

Ведмідь зграбастав мене великими лапами і почав бурчати. Я стала м'яти кігтиками плече. Магістр обернувся зі мною на руках і дбайливо притиснув до себе.

— Ну ти нас налякала пігалиця! Перевтілюйся і підемо в академію. Брати скоро посивіють від переживань.