Читати книгу - "Агент 2601 та 1/2, Тетяна Олiйник"

У двері постукали. Але Макс нікого не хотів бачити, тому не відповів. Двері тихенько відчинилися і в кімнату увійшов тато. Він присів поруч із сином на край ліжка.

- Синку, здається, я був не правий щодо Рема. Приношу свої вибачення, - він погладив хлопчика по голові, але той відвернувся.

Тато подумав трохи і простягнув руку до собаки.

- Ремчику, вибач мені за різкі слова, - вимовив він і почухав його за вушком.

Добродушний пес умить забув образу і лизнув його пальці.

- Ось бачиш, Максе, навіть він мене вибачив, а ти все дуєшся.

Спускайся вниз, усі чекають на тебе до вечері.

Коли тато вийшов із кімнати, хлопчик звернувся до собаки:

- Рем, не можна бути таким добрим. Треба було до ранку дутися і ні з ким не розмовляти.

Але Рем уже не слухав господаря, він відчув запах їжі та зістрибнув на підлогу, забувши про поранену лапу, від чого миттєво заскиглив. Макс узяв його на руки і спустився у вітальню.

Його погляду постала знову вбрана ялинка, яка виблискувала вогниками. Ось тільки її верхівку тепер прикрашала біла шапка з помпоном, що належала Елцi, замість розбитої бурульки.

- А що, це має навіть кращий вигляд! - усміхнувся Макс.