Читати книгу - "Агент 2601 та 1/2, Тетяна Олiйник"

Уранці господар і його собака вийшли на прогулянку. На вулиці було темно: ніч ще не закінчилася, а день поки що не вступив у свої права. Білі сніжинки повільно кружляли у світлі вуличних ліхтарів і поскрипували під ногами. З учорашнього дня йшов сніг і тепер, немов біла пухнаста ковдра, вкривав доріжки рівним, недоторканим шаром.

Раптом Макс помітив сліди біля свого будинку. "Цікаво, кому це не спиться в неділю, так рано?", - подумав він. Рем принюхався і побіг уперед. Він крутився на місці, щось винюхував, нарешті пiдняв лапу та помочився. Макса насторожила така увага собаки. Він вирішив сфотографувати відбиток ноги, щоб показати його в секретному агентстві.

- Слід як слід, нічого особливого не бачу, - прокоментував куратор.

- Та як це? Адже агент Рамзес неспроста звернув на нього увагу! - заперечив хлопчик.

- От ти в нього про це й запитай, - хихикнув за спиною агент Факс, підносячи чашку до кавового апарата.

- Акторе, не варто так хвилюватися, собака може зацікавитися будь-яким слідом без видимої причини, - пояснив агент Домкрат, який займався тренуванням Рема, поки Макс проходив своє навчання.

Однак така відповідь не заспокоїла хлопчика. "Усе доводиться брати у свої руки", - зітхнув він, вирішивши розслідувати цю підозрілу справу самостійно.

Цього дня в сестри намічався показовий виступ у танцювальній студії, де вона займалася танцями. Мама причесала Елку, запакувала костюм Сніжинки в чохол і попросила Макса поїхати з ними.

- Сьогодні в місті ажіотаж, машин повно! Усі кинулися купувати подарунки в останні дні перед святом, - скаржилася вона. - Я боюся запізнитися, якщо потрапимо в затор. Тоді висаджу тебе з сестрою ближче до студії, а сама шукатиму місце для паркування. Максику, ти відведеш Еллу і допоможеш одягнути танцювальний костюм. А я підійду пізніше.

Сталося все точнісінько так, як і передбачала мама. Затори на дорогах заважали руху. Час минав, а машина не просунулася за останні півгодини навіть до наступного світлофора. Мама звернулася до Макса:

- Ну все, схоже, ми застрягли! Синку, доведеться тобі з сестрою їхати на метро. Он там, за поворотом, найближча станція. І чохол із сукнею не забудь!

Дiти вийшли з машини. Елка схопила брата за руку і підстрибом поскакала до метро, зазираючись на вітрини магазинів.

- Ой, Максе, дивись, там Санта йде! - закричала вона, вказуючи пальцем на протилежний бік вулиці.

- Ні, дурна, це не справжній Санта Клаус, а його помічник, переодягнений у костюм.

- Ні, він справжній! - доводила сестричка.

- А ось і ні. Дивись, он ще один Санта. Як же може бути два Санти одночасно?!

- Я тобі не вірю, він справжній! Ходімо до нього по подарунки! - заскиглила дівчинка.

- От же дурепа! Де ти бачила, щоб Санта сідав у трамвай? - переконував брат.

Елка з жалем проводила Санта Клауса, який вже поїхав.

Брат помітив розчарування Елки.

- Не засмучуйся, до тебе точно прийде Санта і принесе подарунок! - обіцяв він.

Діти спустилися в метро і сіли в потяг, що йде в потрібному напрямку. Яке ж було здивування дівчинки, коли навпроти них сів ще один Санта. Вона зраділа і посміхнулася йому на весь рот, мабуть, чекаючи дива.

Брат штовхнув її ліктем:

- Елко, припини витріщатися, він же не справжній.

Але вона не реагувала на його зауваження. Макс знизав плечима і розслабився, взявшись розглядати вбраного артиста. Костюм, борода, мішок - усе як годиться. Але коли погляд хлопчика ковзнув по обличчю, холодні очі здалися знайомими. Макс уважніше придивився до псевдо-Санти і впізнав у ньому... шпигуна! Помилки бути не могло, це точно Кнежевич! Його сталевий погляд, що леденить душу, чітко врізався у пам'ять. "Що йому тут потрібно? - швидко міркував Актор. - Схоже, він стежить за мною. Але чому в маскарадному костюмі? Це ж привертає увагу... Ага, найімовірніше, він вдався до маскування, щоб не бути впізнаним; у цей час на вулицях багато Санта Клаусів, під бородою легко ховати обличчя. Але він прорахувався, я впізнав його по очах! Що ж робити?"

Ситуація ускладнювалася тим, що Макс був не один. Якби він був сам, то без сумніву зміг би відірватися від шпигуна. Але зараз поруч із ним сиділа маленька сестра. Потяг зупинився на черговій станції, двері відчинилися. Хлопчик схопив сестру за руку і без зайвих слів потягнув до виходу.

- Э! Куди ти мене тягнеш? - обурилася вона. - Ти ж сказав, що нам усього три станції їхати, а це тільки перша! Я вже вмію рахувати!

- Захлопни рота, Елко! Я помилився.

Тепер уже Макс думав як спецагент. Він в одну мить перетворився на Актора. Знаменита кмітливість підказала йому, як уникнути переслідування. А в тому, що шпигун слідує за ним по п'ятах, сумнівів не було. Швидко пересуватися з такою ношею, як сестра і чохол з її костюмом, було складно, тому потрібно діяти хитрістю. Необхідно заплутати сліди. Вийшовши з вагона, діти побігли до протилежного перону, де щойно зупинився потяг, що прямував у зворотному напрямку. Але заскочивши у двері, вони не залишилися там, а пробігли до кінця вагона, вийшли назовні і стрибнули у вагон першого потягу, який вже закривався. Актор подивився у вікно і побачив Санту, який розгублено стояв на пероні. Хлопчик перевів дух і глянув на захекану сестру. Вона стояла з шапкою, що збилася на бік, і розпатланою зачіскою, з якої стирчали шпильки.

- Я все мамі розповім! - захникала вона.

- Елко, не реви. Так треба! Я все виправлю, обіцяю.

Дівчинка, почувши це, трохи заспокоїлася.

- Максе, нам ще довго їхати? - крізь сльози запитала вона.

- Доведеться трохи пробігтися. Ти ж не хочеш запізнитися на своє свято? - вдався до хитрощів старший брат.

Елла згідно закивала.

- Ось і розумниця! - похвалив він.

На першій же зупинці діти пересіли на іншу лінію метро і проїхали до наступної станції пересадки. Зробивши коло, вони повернулися на ту саму лінію, але приїхали з протилежного боку. Заплутавши таким чином слід, Актор був упевнений, що відірвався від Кнежевича.