Читати книгу - "Спалена корона, Ярослава Денін "

-Діду, - я поклала руку йому на плече, - ти великий молодець. Не кожен може справитися з такими проблемами так, як ти! А тим паче, коли залишаєшся без підтримки! Не звинувачуй себе! Без тебе і твоєї сили, королівство перестало б існувати взагалі!

-Дякую, люба, - такої щирої, теплої посмішки мені не доводилося бачити ні у кого. В очах знову з'явився вогник щастя і теплої надії, - до речі, ми вже дійшли.

 Перед очима стояли величезні, товсті двері із чорного дерева. Срібляста ручка трохи розбавляла темінь загальної атмосфери. Рука чоловіка натиснула на рукоять і відкрила двері, за якими знаходився ...

-Рай?

-Аха-х, приємно що тобі подобається. Я дуже довго збирав цю бібліотеку так, щоб вона стала саме такою. Купа научної, магічної й художньої літератури зберігаються в цьому залі! - Дідусь поживився мені прямо в очі і додав: - якщо хочеш, це бібліотека з цієї миті — твоя!

-Ти н-не жартуєш? Це ... це точно не сон?! - Очі розбігалися від кількості світла й книжок, стилажів й шаф. І знову картини. Знову портрети королівської сім'ї. 

  Сподіваюсь тут немає таємної кімнати відьми ...

***

  Мої ноги самі завели мене блукати між книжок. На шафах з усіх сторін було безліч табличок із позначками(жанри книг/тип). Я знала що сьогодні вже точно не час сісти прочитати одну з них, тому очі без зайвої уваги бігали від однієї назви на табличці до другої.

-„Романтика", „Детективи", „Фентезі", „ПОДИВИСЬ ВГОРУ!!", „Фантастика" ... 

  Стоп!

  Я відійшла на декілька кроків назад. На одній із вказівок було чорним на білому написано: „ПОДИВИСЬ ВГОРУ!". Що за приколи? Невже тут вже був до нас Вільям і встиг понаставляти своїх приколів?

  Тільки-но я вирішила піти із цього дур-дому, як на голову мені впала чергова книжка. 

  ,,Хто так будує бібліотеку, що гостям на голови книжки падають?!"

  Я взяла впавшу книжку до рук і знайшла назву бідолашної.

  „Як зрозуміти, що твій друг — дурний?"

  ,,Це я дурна?! Що за натяки такі?! Мені ще для повного щастя тільки булінгу від книжок не вистачало!"

  Не витримавши зацікавленості, мої очі піднялись вгору, шукаючи особу, що скидає на мирних людей книжки! І знаєте що? О-о та-ак! Мені прямісінько на носа впала чергова книжка із назвою: „Натяки. Що це таке і з чим його їдять".

  Ну все, такі жарти абсолютно не смішні! Хто цей гуморист, що кидається книжками в гостей?! 

  Я знову підняла голову вверх, але в цей раз виставивши руку перед обличчям ... так, провсяк випадок.

-Аха-х! - Десь зверху пролунав чийсь дзвінкий сміх. - Бачила б ти зараз своє обличчя, люба!

  Швидко прибравши руку я зло подивилась ... на себе. Але більш прозору себе. І дещо старшу себе.

-Шо? ... Що за жарти?! А-а, я зрозуміла. Вільяме, можеш виходити і вимикати свою галограму! Ге-ей! Чуєш мене? Я тебе розкусила! Було ду-уже смішно! Ха-ха! - Насміхаючись над невдалим жартом хлопця кричала я.

-Аїдушка, сонце, на кого ти там кричиш? Треба допомога? - Почувся голос дідуся десь з іншого кутка бібліотеки.

-Аїдушка, Вогнику, ти мене не впізнала? Яка ще галограма, внучечко? Ти про що?

  Тепер вже було якось не до сміху. Напроти мене стояла напівпрозора жіночка до біса схожі на мене і розмовляла!

  Чи то я на неї схожа? ...

-А-а, я зрозуміла, тобі не розповіли. Що ж, люба, тоді саме час знайомитися.

-Не думала що це скажу, але я погоджуюсь із напівпрозорою собою.

-Аха-х, цікавий жарт, сонце. Але я не ти. Я твоя бабуся.

-Королева Віолетта? ...

-Ой Батюшки, нащо ж так офіційно, ну?! Ми ж родичі! Просто Ба.

-Але ... як це можливо? Ти ж ...

-Померла. Так. Але відійти у рай мені не дала власна помилка. Я стала прив'язаною до тебе і до вогню, тому, фактично жила в замку Льови далі. В тій самій кімнаті! Але коли ти забрала ту книжку і Матильда підпалила замок я стала вільною! Тепер я переїхала сюди і вже добу живу тут.

-І бібліотеці?

-Ага! - Із радісними очима відповідала жінка. - Тут неймовірно! А які тут ночі гарні, м-м ... - Склавши ручки біля обличчя згадувала Ба. - Я тобі якось потім покажу, а зараз скажи мені от що, - після цих слів руки бабці вперлися в боки, а брови насупилися, - це той старий пердун?!

  Як раз в цей момент з-за чергової шафи з книгами визирнув дідусь.

-Аїдушка, що відбувається? З ким ти ... ? - Тільки хотів розпитати мене дідусь, як його очі округлилися і здається здатність розмовляти тимчасово покинула його. - Ві-віолетта? ...

-Ві-Віолетта! - Перекривляла його бабуся. - Ти скажи мені пінь старий, ти сумував взагалі за мною?!

  Повільно, як пантера підриваючи до дідуся питала Ба.

-З-звісно, люба сумував! Я дуже хотів тебе побачити ще хоч раз! Але не очікував що ... отак.

-Угу, - зробивши зацікавлений вигляд продовжувала Ба, - кажеш сумував. То якщо сумував, то чому тоді не приходив до мене у бібліотеку, га?! Козел недокормлений!

-Я? Та як же я прийду, кохана, у мене ж правління і-і Вільям ... - потихеньку наближаючись до виходу з бібліотеки.

-Отже, старе трепло, у тебе ще пару секунд на те щоб твої ноги вивели тебе далеко за кордони королівства, щоб я тебе наздогнати не змогла!

  За мить і натяку на наявність діда в замку не залишилося. Ніколи не бачила, щоб літня людина так швидко бігала. 

-Ну і як? - Баба зверталась до мене. - Думаєш я дам йому втікти далеко, чи все таки піду зловлю?

  Як би я не любила діда, але лізти в чужі стосунки не хотіла. До того ж, дідусь дійсно винен перед нею.

-Ба, біжи лови. 

  Треба було бачити яка щира посмішка заграла на обличчі літньої жінки. ,,Ноги" бабці поплили в слід за дідом на дивовижній швидкісті. Іноді така пробіжка буває корисною для здоров'я літніх людей, тож ... як мінімум так стверджував мій шкільний вчитель фізкультури. 

  Я вийшла за прабатьками в коридор, а далі і до сходового прольоту. Дід бігав від баби сходами вверх і вниз, вверх і вниз. І так по колу. Протягом цього часу з вуст баби вилітали навіть такі матюкливі слова, яких я ніколи не чула й не бачила!