Читати книгу - "Спалена корона, Ярослава Денін "

-Ви просто так вирішили постояти й подивитись одна на одну, чи може нарешті скажете щось, ну! Я ж реакції чекаю! 

  Здається дідусь довше чекав цього зведення за мене, чи маму. Але щоб там не було, та ці слова стали таким собі піддупником для початку розмови.

-Ти так виросла ... - на очах матері з'явилися перші сльози, - так приємно і одночасно боляче бачити тебе вже таку дорослу. Як же неприємно розуміти скільки всього в твоєму житті я пропустила ...

  Ці слова викликали і в мені сльози. Тепер вже ніхто не стояв без емоцій, як на початку. Ніхто не очікував, що ця зустріч відбудеться саме таким чином ...

-Ти не винна ...

-БАХ!!

  Із голосним грохотом корзинка впала з рук жінки, аби звільнити ті руки для обіймів. Вперше я обіймала свою справжню матір. Це дійсно неймовірне відчуття. Неначе, сонце простягається всередині. Неначе всі моря вмить заспокоюються, не з'являється ні єдиного шторму. Увесь негатив виходить одним разом, а тілом бігають вогники електрики, як після влучання струмом. Руки матері теплі і трохи вологі від емоцій. Одне плече моєї сукні буле вже вологим від жіночих сліз, проте серце заповнилося теплом і надією на світле майбутнє. Нічиї обійми не відчуваються так, як материні.

   Мати протягнула руку до діда. І все ще не підіймаючи обличчя з мого плеча сказала:

-Йди-но до нас, Дарвін старший.

-Ой дівки, до чого доводите чоловіків то, га! - Стираючи з очей сльози казав дідусь і доєднувався до наших обіймів, накривши нас з мамою руками, неначе куполом захисту.

-Воу-воу, а що тут відбувається? - З-за сходів до нас вже спускалися інші члени родини. 

-Саро? - Батько спустився зразу після Вільяма і так і завмер біля штори.

  Без зайвих слів мати відпустила мене і кинулася в чоловікові обійми.

-Не будемо їм заважати. - Узявши мене під лікоть сказав Вільям і повів в сторону зали.

-Слухай, Аїдо, може ми зразу сходимо із тобою в бібліотеку, а потім вже всі підемо вечеряти? Все одно кухарі ще не все встигли приготувати до нашого приходу.

-Так, без проблем.

  Забравши мою руку у Вільяма, дідусь повів мене сходами вверх.

***

-Діду?

-Так?

-Ти обіцяв дорогою розповісти мені про стихійників і бабу.

-Ам ... Точно, ти права. Власне, думаю стихії основні тобі нагадували не треба. Вогонь, вода, земля і вітер. Всі вони відповідають за землю і наше існування. Якщо б зникла хоч одна стихія, світові прийшов би кінець. Сама розумієш, зникає вода, зникнуть всі океани, моря і з людей моментально випариться вся вода. Все помре. Так само і з вогнем, і з повітрям, і з землею. Тож ... як ти думаєш, ці могутні стихії можуть жити самі по собі?

-Ну ... так?

-Вони можуть самоіснувати, але ... в такому випадку все помре від апокаліпсису. Стихії не здатні себе контролювати і якщо щось їх роздратує, ніхто тоді зупинити їх не зможе. Тому існують маги-стихійники. Стихія, як друга душа живе всередині мага, щоб той контролював її могутність, ну і в додаток, у людини з'являється авторитет і власна оборона. Стихія ніколи не дасть образити свого хазяїна ... якщо признає мага головним, звісно.

-І ... до чого тоді тут розповідь про бубусю? Це ж дитячі казки, діду!

-Твоя баба, була стихійником вогню. Одна із найсильніших зі своїх. За це і поплатилась смертю ... ти ж знаєш про історію давньої війни?

-Відносно так, все ж таки я вчилась в школі.

-Та ні, в шкільній літературі вам прикрашають правду. Ти знаєш між ким і через що сталася війна?

-Між Нествілом і двома сусідніми королівствами, через ревність вождя.

-Зрозуміло ... вам не те що прикрашають правду, вам відкрито брешуть. Війна сталась між маги-стихійниками Нествілу та звичайними воїнами сусідніх королівств. Люди боялись могутності магів, через що вирішили всіх їх винищити. Вождь їхній, придурок, закохався в Віолетту, та коли я одружився із нею він збожеволів. Казав мол: „ Або ти моя, або нічия". В планах було вбити всіх стихійників, та в пріоритеті мене і Віолу. Вони напали, як підступні криси, вночі. Але Нествілу позастило, бо у Віолетти, окрім стихії було ще ясне бачення. Їй уві сні прийшло ведіння, про можливу війну, після чого вона у пришвидшеному темпі зізвала армію та артилерію. Було важливо за декілька годин підготувати до битву ціле королівство. Ех ... - дідусь зробив паузу, приправивши її тяжких подихом, - в ті часи багато невинних душ покинуло королівство. Наш народ з покон віків був вірним і воллєвим. ,,Краще в могилі, ніж на колінах" — було як цитата жителів Нествілу. Віолетта бачила, як багато вбивають наших людей. Її попросили закритися в центрі замку і не виходити. Запевнили, що самі з усім зможуть розібратися! Але ... Віолетта не витримала, взяла в руки меса і пішла у бій. Я бачив як швидко вона вибігла із замку і щодуху побігла битися один на один із ворогом. Я довго намагався втримати інших воїнів, та коли почув крик сина ... я не зміг залишитися на полі бою. Я сховав малого Льову на горищі так, щоб ніхто його не знайшов. В той час Віолетта піднімалась із ворогом по вежі. З давніх давен є єдине правило війни: чий перший володар помирає, та сторона і програла. Віола це знала, тому хитрощами намагалась заманити ворога на вершину вежі та скинути униз. Його в'ялі солдатики не встигли б уберегти свого володаря, а тому перемога була б наша ... але на жаль він був розумнішим за дерево. В останній момент, він встиг схопити Віолетту за плече, через що униз ... вони полетіли разом. Було проголошено перемир'я між народами та родами, а королівство Гормаль було віддано нам, як дар миру. Тоді мені довелося самотужки ростити сина й паралельно вести справи королівства. З тих пір залишився страх повторення війни, тому військову сферу я розвивав найкраще. Більше грошей, більше часу вкладував в її розвиток. Коли влада перейшла в руки Льва, в державі була прекрасна військова сфера і ніяка сфера освіти й культури ... я признаю свою помилку, але змінити вже нічого не можу. Я не був готовим до правління королівством, тож ...