Читати книгу - "Послухай мене, Тесс Геррітсен"

У Джуліанни тремтіли руки. Вона звела їх в замок, щоб угамувати, але пальці були стиснуті так сильно, що проступили кісточки.

— Саме тому ви пішли до будинку Софії, щоб умовити її зберігати все в таємниці? Можливо, ви не планували її вбивати. Тут я дам вам перевагу сумніву. Але того вечора ви принесли з собою молоток. Так, про всяк випадок.

— Вона й слухати не хотіла! — заридала Джуліанна. — Я просила її лише не зчиняти галас. Дати нам жити далі своїм життям...

— Але вона на це не пристала, так? Відмовилася, бо знала, що це неправильно. Тож ви дістали молоток і подбали про цю проблему. Потім ви розбили віконце в кухонних дверях, поцупили кілька речей, щоб створити видимість пограбування. Ви, мабуть, думали, що врахували кожну деталь. Поки не об’явився Джеймс Крейтон, який шукав свою доньку. І ви подбали про цю проблему також.

— То був самозахист! Він напав на нас.

— Ні, не нападав. Ви інсценізували той напад. Подзвонили на його передплачений телефон і запросили зустрітися з вами в будиночку на озері.

Джуліанна вишпортала свій мобільний і штовхнула його до Джейн.

— Ось. Подивіться мій журнал дзвінків. Ви побачите, що я ніколи йому не дзвонила.

— Не зі свого мобільного. Ви не така необачна. Ми отримали дані з телефону Крейтона, і ви дзвонили йому з таксофону. В наші дні знайти таксофони нелегко, але ви знайшли один у придорожній кав’ярні. На жаль для вас, такі кав’ярні також мають камери спостереження, і там ви. Стоїте в таксофоні саме в той час, коли Крейтонові дзвонили на його передплачений телефон. Ви пообіцяли, що він зможе поговорити з донькою? Він помирав від раку, і жити йому залишалось менше року. Він, мабуть, відчайдушно прагнув побачити маленьку дівчинку, яку вже думав, що втратив, тож безумовно приїхав на озеро. Бо ви його туди запросили. От тільки це була пастка. Ви заманили його, зарізали, підклали молоток у його машину. Ви навіть наставили синців на шиї власної доньки, щоб змусити нас повірити, що він напав на неї. Ви зачистили всі кінці.

— Я зробила це для нас. Я зробила це для Емі. — Джуліанна глибоко зітхнула. — Все, що я робила, було для неї, — м’яко сказала вона.

У цьому Джейн не сумнівалась. У світі не було могутнішої сили, ніж любов матері до дитини. Прекрасна, жахлива любов, що призвела до вбивства двох невинних людей.

— Мамо, — спитала Емі. — Що ти хочеш, щоб я зробила?

Джейн повернулася і вперше побачила в руках Емі пістолет. Її палець був уже на спусковому гачку, а тримала вона його невпевнено, хитаючи стволом. Перелякана молода жінка на межі того, щоб зробити жахливу помилку.

— Ми зробимо те, що робили завжди, — сказала Джуліанна. — Ми пройдемо крізь це, мила, і підемо далі. — Вона встала, взяла пістолет у доньки і націлила його на Джейн. — Встати, — наказала вона. — Емі, візьми її зброю.

Джейн спокійно зіп’ялася на ноги і підняла руки, поки Емі діставала пістолет з її кобури.

— Я гак розумію, ми проїдемося? — спитала Джейн.

— Мені не потрібна кров у моїй кухні.

— Джуліанно, ви лише все погіршуєте. Для вас обох.

— Я лише все виправляю. Так, як завжди робила.

— Ви справді хочете втягнути свою доньку в це ще глибше? Ви вже зробили її співучасницею вбивства Джеймса Крейтона.

— Вперед, — наказала їй Джуліанна. — До вхідних дверей.

Джейн подивилася на Емі.

— Ти можеш це зупинити. Ти можеш зупинити її.

— Йди. — Рука Джуліанни напружилася на зброї, і, на відміну від Емі, вона тримала її твердо й цілила точно. Вона вже вбивала раніше і без вагань уб’є знову.

Джейн відчувала, що пістолет націлений їй у спину. Вони вийшли з кухні і пройшли коридором до передпокою. Вона б не змогла уникнути кулі — вибору не було, крім як підкорятися. Джейн дійшла до вхідних дверей і зупинилася. Розвернулася, щоб знову поглянути на Джуліанну та Емі. Хоч вони не були кровними родичками, ці дві жінки все одно були мамою і донькою, і вони захищали одна одну.

— Останній шанс, Емі, — сказала Джейн.

— Просто робіть те, що каже моя мама.

«Тож ось як це буде», — подумала Джейн. Вона відчинила двері й вийшла. Почула, як Джуліанна різко сковтнула, коли побачила, хто чекає на передньому дворі: Баррі Фрост і двоє патрульних бостонської поліції, готові діяти одразу після приходу Джуліанни.

— Все скінчено, пані Антрім, — сказала Джейн.

— Ні. — Джуліанна різко перевела пістолет на Фроста, потім назад на Джейн. — Ні.

Обидва патрульні одразу ж націлили свою зброю на Джуліанну, але Джейн підняла руку, наказуючи їм не стріляти. «Кровопролиття було вже задосить; обійдемося без нового».

— Віддайте мені пістолет, — сказала Джейн.

— Я мала зробити це, розумієте? Я не мала вибору.

— Ви маєте вибір зараз.

— Це знищить мою родину. Після всього, що я зробила, щоб її захистити...

— Ви чудова мама. Ніхто в цьому не сумнівається.

— Чудова мама, — прошепотіла Джуліанна. Вона подивилася на пістолет у своїй руці, ствол якого все ще був націлений на Джейн. — Чудова мама робить те, що потрібно.

«Тільки не це», — подумала Джейн.

Але Джуліанна вже підіймала пістолет до своєї голови .З пальцем на гачку вона притиснула ствол до скроні.

— Мамо, ні! — закричала Емі. — Будь ласка, матусю.

Джуліанна завмерла.

— Я люблю тебе, — ридала Емі. — Ти мені потрібна. — Вона повільно наближалась до матері.

Хай як сильно Джейн хотіла стати між ними і відштовхнути Емі подалі від лиха, вона знала, що Емі була єдина, хто міг наблизитися до Джуліанни. Хто міг це закінчити.

— Матусю, —