Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Ловець тіні, Донато Каррізі 📚 - Українською

Читати книгу - "Ловець тіні, Донато Каррізі"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ловець тіні" автора Донато Каррізі. Жанр книги: 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 73 74 75 ... 103
Перейти на сторінку:
байдужості, але навіщо захищати зло?

— Тому що війни звіку-правіку є рушієм прогресу: руйнують, щоб побудувати краще. І намагаються удосконалитися в усіх сферах, щоб узяти гору над іншими, щоб їх підкорити собі. І щоб їх самих не підкорили.

— А диявол тут до чого?

— Не диявол, а релігія. Кожна релігія світу думає, що володіє абсолютною правдою, попри те що та правда часто вступає в конфлікт з правдою інших вірувань. Ніхто не переймається тим, щоб відшукати спільну правду, кожен стоїть на своєму, не відступаючи ані на йоту від власних переконань. Вам це не здається безглуздим, зважаючи на той факт, що Бог — один-єдиний? Тоді чому для сатаністів має бути інакше? Вони не вважають, що стоять на хибному шляху, їм навіть на думку не спадає, що в їхніх учинках є щось неправильне. Вони виправдовують насильницьку смерть так само, як ті, хто закликає до війни заради віри. Адже християни теж влаштовували хрестові походи, а мусульмани досі ведуть джихад.

— Тобто… це все сатаністи?

Ерріаґа розкрив таємницю другого рівня. Додавати ще щось не мало сенсу. Ті, хто визнавав за святиню антропоморфну фігуру чоловіка з вовчою головою, були сатаністами. Однак сенс того вислову був занадто широкий і багатосторонній, щоб якась там простакувата дурепа в поліційній формі могла його збагнути.

То вже був третій рівень таємниці, що мусив залишатися недосяжним.

А тому Баттіста Ерріаґа вирішив її задовольнити:

— Так, це сатаністи.

Сандра відчула розчарування. Розчарування через те, що віцеквестор Моро і, можливо, комісар Креспі не повідомили їй про цей аспект справи, применшивши роль Астольфі та її власне відкриття щодо судмедексперта. Та ще більше вона була розчарована фактом, що ті, хто захищав монстра, виявилися зрештою банальними поклонниками диявола. Якби не було жертв, вона б, напевно, розреготалася перед такою абсурдністю.

— Чого вам треба від мене? Навіщо ви примусили мене прийти сюди?

Ось вони й дійшли до суті справи. У Баттісти Ерріаґа було для неї завдання, дуже делікатне. Він сподівався, що ця жінка з ним упорається.

— Я хочу допомогти вам зупинити соляного хлопчика.

Частина четверта

Сонячна дiвчинка

1

Він випив дві чарки горілки, і тепер його хилило в сон, але зовсім не хотілося йти спати.

У приміщенні закладу було людно, і лише він сам сидів за столиком. Він далі крутив у руках ключі від будинку на морі. Коли він звернувся до свого приятеля з проханням, той не став особливо розпитувати. Досить було сказати, що йому треба десь пожити кілька днів, поки не знайде собі постійного житла. З іншого боку, причина для такого прохання була очевидна: досить було поглянути на вираз його обличчя.

Макс був упевнений, що між ним та Сандрою все скінчилося.

У нього в кишені ще лежав футляр з обручкою, від якої вона відмовилася. Якщо по правді, вона його навіть не відкрила, щоб побачити, що всередині.

— Fuck! — промовив, перш ніж хлюпнути решту горілки в склянку.

Він подарував їй своє кохання, оточив увагою — де він помилився? Гадав, що в їхніх стосунках усе добре, а насправді між ними завжди стояв триклятий привид її колишнього чоловіка. Він не був з ним знайомий, не знав його в обличчя, однак той завжди був поряд. Якби Давід не загинув, якби вони просто розлучилися, як мільйони подружніх пар у світі, вона, можливо, почувалася б вільною і змогла б кохати Макса так, як він на те заслуговує.

Так, ось у чому річ: він заслуговував на її кохання, він у цьому не сумнівався.

Однак попри факт, що правда була на його боці, йому невідомо чому хотілося себе ганити. Його провина в тому, що він був занадто бездоганний, — він і сам це знав. Треба було вимагати більше й не догоджати їй в усьому. Можливо, якби він поводився з нею більш відсторонено, усе склалося б інакше. Зрештою Давід був справжнім егоїстом, заради неї не відмовився від своєї роботи кореспондента в «гарячих точках», роз’їжджав по всьому світі. Хоча й добре знав, що Сандра страждає через його відрядження й тривалі чекання без можливості отримати бодай якусь звістку, дізнатися, чи все гаразд у нього і чи взагалі він живий-здоровий.

— Fuck you! — вилаявся він, цього разу звертаючись до привида Давіда.

Треба було й собі поводитися так само, тоді він її, можливо, не втратив би. А тепер доводиться картати себе, заливаючи горе горілкою.

Макс хотів уже був замовити цілу пляшку, не переймаючись тим, що зранку йому треба буде проводити урок у ліцеї, коли раптом помітив жінку, яка, сидячи біля барної стійки, попивала фруктовий коктейль та уважно спостерігала за ним. Вона була дуже вродлива, але неяскравою вродою. «Невимушено спокуслива», — завважив він подумки. Макс підняв догори склянку, хоча вже й порожню, ніби пропонуючи випити за її здоров’я. Звісно, він не належав до того типу чоловіків, що дозволяють собі таке ставлення, але тепер начхати на все.

Вона відповіла, легенько хитнувши своїм коктейлем. Потім рушила до його столика.

— Чекаєш на когось? Можна скласти тобі компанію? — промовила, захопивши його зненацька.

Макс не знав, що відповісти, зрештою відбувся коротким:

— Сідай, якщо хочеш.

— Мене звати Міна. А тебе?

— Макс.

— Міна та Макс: М-М, — промовила весело.

Йому здалося, що він розчув у неї східноєвропейський акцент.

— Ти не італійка.

— Авжеж, я румунка. Проте й ти не схожий на італійця. Чи я помиляюся?

— Я англієць, але живу тут уже багато років.

— Я весь вечір за тобою спостерігаю.

Дивно, а він лише зараз помітив.

— Тебе хтось розлютив?

Максові не хотілося розводитися про свою біду.

— Жінка, з якою ми збиралися тут зустрітися, мене кинула.

— О, то мені сьогодні поталанило, — зауважила вона з хитрою усмішкою.

Він придивився до неї краще: чорна сукня відомого бренду з глибоким вирізом на грудях, нігті тонких пальців з бездоганним червоним манікюром, широкий золотий браслет на лівому зап’ясті, на шиї ланцюжок з діамантом у хтозна-скільки каратів. Він помітив, що макіяж у неї дещо надмірний. А от парфуми, поза сумнівом, були французькі. «Якось вона тут не у своїй тарілці», — подумав він. Він не вважав себе сексистом, однак мусив визнати, що часом оцінював жінок за рівнем добробуту, якого вони вимагали від своїх партнерів. Можливо, через те, що багато

1 ... 73 74 75 ... 103
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ловець тіні, Донато Каррізі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ловець тіні, Донато Каррізі"