Читати книгу - "Ловець тіні, Донато Каррізі"

— Можна запропонувати тобі ще один? — Він кивнув на її коктейль.

Міна знову всміхнулася:

— Скільки грошей у тебе в кишені?

Він не відразу збагнув сенс її такого відвертого запитання.

— Не знаю, а чому ти питаєш?

Вона нахилилася до нього так близько, що він міг відчути її солодке дихання.

— Ти справді не розумієш, що я тут роблю, чи хочеш побавитися таким чином?

Повія? Він повірити не міг.

— Ні, вибач… просто я… — спробував він невдало виправдатися.

Вона на таке весело засміялася.

Він спробував узяти ситуацію під контроль:

— П’ятдесят євро, але я можу зняти ще карткою.

Максові самому не вірилося, що він верзе. Його раптом охопило бажання порушити правила пристойності. Правила зберігати вірність коханій Сандрі, правила, за якими він проживав власне життя — пристойне й дещо нуднувате.

Міна тим часом, здавалося, обдумувала його пропозицію та не зводила з нього очей. Так, ніби бачила його наскрізь краще за будь-кого.

— Згода, до того ж ти ще й гарненький, — винесла вирок. — Зроблю тобі знижку, все одно вечір пропав.

Макс зрадів, як мала дитина.

— Я на машині, можемо кудись від’їхати у спокійне місце.

Жінка ображено крутнула головою.

— Я здаюся тобі однією з тих, хто робить це на задньому сидінні?!

Насправді — аж ніяк.

— До того ж з отим чудовиськом, що рискає довкола…

Справді, вона мала рацію, як він міг забути про римського монстра. Органи правопорядку настійливо радили парочкам не усамітнюватися в безлюдних місцях, щоб кохатися в машині. Утім у нього був будинок у Сабаудії. Щоправда, до нього далеченько, але він міг заплатити їй щось зверху, аби переконати. Хоча тепер зима, і в будинку, напевно, холодно. Але вони могли б розпалити камін.

— Ходімо, я повезу тебе до моря.

Вогонь весело потріскував, кімната вже нагрівалася, а він уже не боявся. Він збирався зрадити Сандру, однак сумнівався, чи можна було назвати це зрадою. Вона не сказала відкрито, що не кохала його, утім сенс її слів полягав саме в цьому. Він навіть не подумав, що сказали б учні, якби побачили його зараз, коли він лежав у ліжку в будинку, що йому не належав, і чекав, коли повія-екскортниця вищого класу вийде з ванної, щоб зайнятися з нею сексом.

Ні, він і сам не хотів себе таким бачити. А тому вирішив притлумити всі муки совісті.

Поки вони їхали до будинку в Сабаудії, Міна задрімала. Він нишком поглядав на неї протягом усієї поїздки, намагаючись збагнути, якою була насправді оця тридцятип’ятирічна чи тридцятишестирічна дівчина, що ховалася за спокусливою маскою для принаджування чоловіків. Намагався уявити, яким було її життя, її мрії, чи закохувалася вона колись і чи не була закоханою зараз.

Нарешті вони доїхали, і дівчина відразу почала роззиратися. Вілла стояла в дуже красивому місці, біля моря. Праворуч тягнувся у водну далечінь мис Чирчео з його природним заповідником. Тієї ночі над мисом висів великий повний місяць. Макс зазвичай не занадто уважно споглядав такі пейзажі, а от на дівчину це справило неймовірне враження.

Міна запитала, де в будинку ванна. Потім зняла черевички на високих підборах і піднялася сходами, що вели на другий поверх. Він залишився внизу й насолоджувався отим її видом — ніби янгол входив до раю.

Простирадла великого ліжка були чисті. Макс роздягнувся, ретельно склав одяг, як то робив завжди вдома, хоча навіть цього не зауважив. Звичка, вироблена добрим вихованням, що аж ніяк не відповідало тому, що він збирався робити — учинок, який геть не відповідав його принциповій вдачі.

Міна попередила відразу: їхні стосунки не повинні були тривати більше години. І ніяких поцілунків, таке правило. Вийняла із сумочки пачку презервативів і вручила йому, не сумніваючись, що він знає, як ними користуватися.

Макс вимкнув світло і з нетерпінням став чекати тієї миті, коли вона от-от з’явиться у дверях — можливо, у спокусливій білизні. Відчував довкола її парфуми, від яких паморочилося в голові й виникало напруження внизу живота. Що завгодно, аби не думати про біль, завданий Сандрою.

Коли він побачив спалах по той бік дверей у темряві, то вирішив, що йому здалося. Та вже за мить блимнуло вдруге. Тоді він мимохіть поглянув у вікно. Утім небо було чисте, ніяких ознак близької грози, лише блідий місяць на безхмарному небі.

Лише після третього спалаху він збагнув, що йдеться про спалахи фотоапарата.

І вони наближалися.

2

Його зачинили в кімнаті без вікон.

Однак спершу поліціянти дозволили лікареві його оглянути. Переконавшись у задовільному стані його здоров’я, перевели його сюди. Двері замкнули, і відтоді Маркус більше нічого не знав і нікого не бачив.

У кімнаті не було нічого, окрім стільця, на якому він сидів, і сталевого столу. Єдине джерело освітлення — неонова лампа на стелі, а на одній зі стін — вентилятор, що подавав свіже повітря до приміщення й наповнював його невпинним і дратівливим деренчанням.

Він утратив відчуття часу.

Коли в нього запитали його особисті дані, він надав ті, якими користувався під прикриттям. Позаяк ніяких документів у нього при собі не виявили, Маркус продиктував номер телефону, що існував саме для таких непередбачуваних ситуацій. На тому номері вмикався автовідповідач одного зі службовців аргентинського посольства у Ватикані. Насправді те повідомлення отримав би Клементе й згодом з’явився б до комісаріату з фальшивим дипломатичним паспортом, у якому б зазначалося, що він — Альфонсо Ґарсія, особливий уповноважений з релігійних питань і працює на уряд Буенос-Айреса.

Ще жодного разу пенітенціарію не доводилося користуватися такою складною процедурою. Теоретично італійська поліція мала б відразу відпустити його, зважаючи на статус дипломатичної недоторканності. Однак цього разу ситуація справді була складна.

Ішлося про смерть віцеквестора. А Маркус був її єдиним свідком.

Він гадки не мав, чи Клементе вже взявся до роботи, щоб визволити його звідси. Поліція не могла затримувати його на нескінченний період часу, однак вистачило б доби, щоб