Читати книгу - "Ловець тіні, Донато Каррізі"

Але тієї миті Маркус хвилювався не за себе. Він боявся за Сандру.

Почувши розмову між Фернандо та рудоволосою жінкою, він усвідомлював, що Сандрі теж загрожує небезпека. Невідомо, як вона зараз почувалася і чи з нею все гаразд. Він не міг дозволити, щоб з нею щось сталося. А тому попри всі настанови Клементе він вирішив: щойно агенти знову переступлять поріг приміщення, він усе їм розповість. Про те, що вів паралельне розслідування щодо римського монстра і що в цій справі була замішана група осіб, які прикривали убивцю. І сказав би, де шукати Кроппа. Таким чином він зміг би захистити Сандру.

Він не був упевнений, що йому повірять, однак зробив би все, щоб вони з увагою поставилися до його слів.

Так, Сандра — понад усе. Передусім.

Відтоді, як його зірвали з ліжка посеред ночі, комісар Креспі не зупинявся ані на мить. Його організм просто кричав, вимагаючи дозу кофеїну, у скронях стугоніло від головного болю, але в нього не було ані хвилинки вільної, щоб прийняти аспірин.

Комісаріат на площі Евкліда, що у кварталі Паріолі, просто вирував. До складського приміщення, де знайшли бездиханне тіло Моро, заходили й виходили люди. Проте досі ніхто не продав їх журналістам — зауважив Креспі. Колеги занадто поважали віцеквестора, щоб зрадити його пам’ять. А тому його смерть дотепер залишалася в таємниці. І як довго це триватиме? До полудня голова органів правопорядку в усякому разі провів би пресконференцію, щоб повідомити про те, що сталося.

Та наразі доводилося чекати, лишалося забагато запитань без відповідей. Що робив Моро в тому відлюдному місці? Чий труп знайшли за кілька метрів від нього? Якою була динаміка стрілянини? Експерти бачили сліди відбитків коліс на землі, а тому визначили, що окрім автівки віцеквестора там був ще один автомобіль. Отже, хтось скористався ним, щоб утекти? І який стосунок мав до всього цього загадковий аргентинський дипломат, якого знайшли зв’язаним і з кляпом у роті?

Його привезли до комісаріату на площі Евкліда, позаяк вона була найближча. А ще для того, щоб прибрати його з очей журналістів, які швидко пронюхали б про все, що трапилося. Звідси здійснювали керівництво слідством. Не знали, яким чином це пов’язано з історією римського монстра, але нізащо не дозволили б, щоб до убивства їхнього колеги долучилися карабінери.

Ще й тому, що протягом останніх годин ООГ доводилось розбиратися з іншою халепою.

Як стало відомо Креспі, минула ніч видалася дуже насиченою. Відразу після четвертої ранку на номер екстреної служби надійшов дивний телефонний дзвінок. Якась дівчина з помітним слов’янським акцентом перелякано повідомила про напад, що стався на морському узбережжі Сабаудії.

Коли карабінери прибули на віллу, застали там тільки мертве тіло чоловіка в спальні. Постріл пістолета точно в серце, за першими результатами огляду, кулі випущено з револьвера Ruger-SP101 — такого, як у монстра.

Однак спеціалісти з ООГ не були певні, що не йшлося про збіг або наслідування. Дівчина втекла, але вже після того, як повідомила поліцію, і зникла невідомо куди. Тепер її шукали й паралельно шукали можливі сліди ДНК в будинку, щоб порівняти їх з ДНК убивці, який у них уже був.

На відміну від убивства Моро, те, що скоїлося в Сабаудії, вже стало набутком публіки, хоч і в дуже загальній формі. Креспі знав, що саме це й було основною причиною, чому преса досі не рознюхала про смерть віцеквестора.

Тепер їм конче хотілося дізнатися ім’я нової жертви монстра.

Отже, в поліції було достатньо часу, щоб розкрутити отого Альфонсо Ґарсію, перш ніж з’явиться якийсь службовець із посольства й почне вимагати звільнення затриманого, посилаючись на дипломатичну недоторканність. Чоловік надав Креспі номер телефону, за яким могли підтвердити його особистість, але той не дуже квапився.

Хотів притримати його для себе. І примусив би його все розповісти.

Однак насамперед треба було терміново випити кави. А тому він вийшов у холодний римський ранок, перетнув площу Евкліда, щоб зайти до невеликого бару.

— Комісаре, — покликали його.

Креспі вже мав увійти, втім повернув голову. Він побачив чоловіка, який квапливою ходою ішов йому назустріч і махав рукою. На журналіста він не був схожий. Поза всяким сумнівом, філіппінець. Креспі навіть прийняв його за прислугу одного із сусідніх палаців, яких було чимало у кварталі Паріолі.

— Добрий день, комісаре Креспі, — промовив Баттіста Ерріаґа, підійшовши ближче. Він захекався після бігу. — Можна поговорити з вами хвилинку?

— Я дуже поспішаю, — сухо відповів той.

— Я не затримаю вас надовго, обіцяю. Хотів запропонувати вам випити кави.

Креспі кортіло спокійно насолодитися своїм еспресо і якомога швидше відкараскатися від незнайомця.

— Не хотілося б видатися нечемним, адже я навіть не знаю, як вас звати і звідки вам відомо моє ім’я, однак у мене зовсім немає часу, я вам сказав.

— Аманда.

— Що, перепрошую?

— Ви її не знаєте, але вона дуже розумна дівчинка. Їй чотирнадцять років, вона навчається в ліцеї. Як усі в її віці, має тисячі мрій і тисячі планів у голові. Дуже любить тварин, а віднедавна ще й цікавиться хлопцями. Один за нею упадає, вона це помітила, і тепер хоче примусити його освідчитися. Можливо, наступного літа отримає свій перший поцілунок.

— Про кого ви говорите? Не знаю я ніякої Аманди!

Ерріаґа ляснув себе долонею по лобі:

— Звісно, який же я йолоп! Ви її не знаєте, тому що насправді її ніхто не знає. Насправді Аманда повинна була з’явитися на світ чотирнадцять років тому, однак її матір збила машина на пішохідному переході на околиці міста. Водій не зупинився, щоб надати першу допомогу, втік, тож його так і не знайшли.

Креспі мовчав.

Ерріаґа суворо дивився йому просто в очі:

— Аманда — так ота жінка хотіла назвати свою донечку. Ви не знали цього? Здається, що ні.

Комісар важко дихав, вирячився на чоловіка, що стояв перед ним, і не міг навіть слова мовити.

— Я знаю, що ви людина дуже релігійна: щонеділі відвідуєте месу та сповідуєтеся. Але я тут не для того, щоб вас судити. Ба більше, мені начхати, чи добре вам спиться вночі, чи думаєте ви щодня про те, що вчинили, і чи не хочете здатися своїм колегам. Ви мені потрібні, комісаре.

— Навіщо?

Ерріаґа штовхнув засклені двері бару.

— Дозвольте запропонувати вам цю довгоочікану