Читати книгу - "Ловець тіні, Донато Каррізі"

Згодом вони вже сиділи за столиком на другому поверсі бару. Окрім кількох столиків інтер’єр складався з двох диванчиків, обтягнутих оксамитом. У кольоровій гамі переважали сірий та чорний. Єдиною особливістю оформлення можна було вважати великий постер-фотографію на цілу стіну: на знімку були зображені відвідувачі кінозалу, можливо, з п’ятдесятих років, усі в окулярах для 3D-фільму.

Перед отією непорушною та німою публікою Ерріаґа повів розмову:

— Чоловік, якого ви знайшли минулої ночі зв’язаним і з кляпом у роті на місці смерті віцеквестора Моро…

Креспі онімів від здивування. Звідки йому відомо?

— Що?

— Ви повинні його звільнити.

— Що?

— Ви правильно зрозуміли. Зараз ви повернетеся до комісаріату і, пославшись на якусь причину, яку я довіряю вам вибрати самому, ви його відпустите.

— Я… Я не можу.

— Звісно, можете. Вам не доведеться допомагати йому втекти, просто покажете, де вихід. І ви його більше ніколи не побачите, запевняю вас. Так, ніби його ніколи й не було на місці злочину.

— Там же є докази його присутності.

Ерріаґа подбав і про це: коли Леопольдо Стріні, експерт з ЛТА, розбудив його вранці новиною про смерть Моро й розповів усю історію «наперед», Баттіста проінструктував його, наказавши знищити докази присутності єдиного, хто вижив, на місці стрілянини.

— Про решту не турбуйтеся. Не буде ніяких доказів, запевняю вас.

Креспі насупився. По тому, як він міцно стиснув кулаки, Ерріаґа збагнув, що його поліційна натура відмовлялася миритися з таким неприкритим шантажем.

— А якщо я зараз наважуся повернутися до комісаріату й зізнатися в тому, що вчинив чотирнадцять років тому? І якщо я вас зараз заарештую за спробу маніпуляції державним службовцем?

Ерріаґа задрав догори обидві руки.

— Ніхто вам і не заважає. Я не збираюся вас зупиняти, — упевнено додав він, а потім засміявся: — Ви справді могли подумати, що я прийшов би сюди, на врахувавши такої можливості? Я не такий дурний. І ви серйозно гадаєте, ніби ви перший, кого я переконую таким способом? А ви не подумали, звідки я знаю історію, яку ніхто, як ви вважали, не міг знати?.. Так само і щодо інших. Ще більш чесних за вас, можу вас запевнити. А втім, вони були ладні на будь-що, аби зберегти свої таємниці. І якщо я попрошу їх про послугу, їм важко буде мені відмовити.

— Якого типу послугу? — Креспі почав розуміти, а тому завагався.

— У вас чудова родина, комісаре. І якщо ви вирішите очистити совість, розплачуватися за це доведеться не тільки вам самому.

Креспі вже не стискав свої п’ястуки в кулак. Він ураз похнюпився.

— Отже, відсьогодні мені доведеться завжди озиратися, побоюючись побачити вас із проханням про інші послуги.

— Знаю, це здається жахливим. Однак спробуйте поглянути на ситуацію інакше: краще зжитися з незручною можливістю, аніж провести решту свого життя в ганьбі та ще й у в’язниці через навмисне вбивство та ненадання першої допомоги.

3

Сандри не було вдома.

Він зателефонував до квестури, подумавши, що вона на зміні, але там йому повідомили: вона взяла один день відпочинку. Маркус місця собі не знаходив, бо хотів розшукати її і переконатися, що з нею все добре.

Десь перед обідом він таки зв’язався з Клементе. Через скриньку голосової пошти його приятель повідомив, що монстр, можливо, вчинив новий напад минулої ночі, в Сабаудії. Що чоловік, особисті дані якого не називали, загинув, а жінка, яка була разом з ним, втекла й змогла ударити на сполох. Але тепер вона зникла, і ніхто не знає, де її шукати. Щоб проаналізувати те, що сталося, вони домовилися зустрітися на конспіративній квартирі в кварталі Праті.

Маркус прийшов туди першим і став чекати. Він не знав, чому поліція так легко його відпустила. Просто двері кімнати, де його утримували, відчинилися, і увійшов комісар Креспі з якимись паперами. З байдужим виглядом він наказав їх підписати, так ніби його взагалі не цікавило те, що він робить.

Потім він повідомив Маркуса, що той вільний і може повернутися додому, але повинен залишатися в місті й у разі потреби негайно з’явитися до комісаріату для додаткового допиту.

Маркусові, який назвав вигадані номер телефону й адресу, така процедура здалася аномальною і аж занадто швидкою. Особливо зважаючи на факт, що він виявився свідком смерті віцеквестора. Ніякого тобі патруля, що відвіз би його додому за названою ним адресою, щоб переконатися в її правдивості. Ніхто не порадив йому шукати собі адвоката. І насамперед — жоден слідчий не вислухав його версії.

Спочатку пенітенціарій підозрював, що його хочуть заманити в пастку.

Однак згодом змінив думку. Вплив когось дуже можновладного. Звісно, не Клементе.

Маркус уже втомився від загадок, від потреби щохвилини бути насторожі, а надто — від постійного незнання справжніх причин і цілей покладених на нього завдань. А тому, щойно його приятель переступив поріг, він на нього накинувся:

— Що ти від мене приховуєш?

— Ти про що? — відразу насупився той.

— Про всю цю історію.

— А тепер заспокойся, будь ласка. Спробуймо поміркувати разом, я переконаний, що ти припускаєшся великої помилки.

— Вони накладають на себе руки, — заперечив йому Маркус із запалом. — Ти почув, що я сказав? Послідовники Кроппа — оті, що захищають убивцю, — налаштовані рішуче. Вони так переконані у своїй правоті, що ладні пожертвувати власним життям заради поставленої мети. Я гадав, що судмедексперт, який викидається з вікна, або старий, що заживо спалює себе в пожежі, яку він сам улаштував, — це побічні ефекти, непередбачувані, але необхідні наслідки. Казав собі: їх приперли до стінки, і вони вибрали смерть. Аж ні! Вони хотіли померти! Це така своєрідна форма мучеництва.

— Як ти можеш стверджувати таке? — запитав обурено Клементе.

— Я бачив на власні очі, — відповів Маркус, думаючи про Фернандо й про те, як Ольга простягнула йому пістолет і повідомила, що за рішенням Кроппа йому настав кінець. — Спершу я ще сумнівався. Слова монстра на запису зі сповідальні в церкві Сант-Аполлінаре; потім ти, коли запевняв мене, що над Римом нависла страшна загроза, тільки для того, щоб я погодився вести розслідування… Загроза для кого?

— Сам знаєш.

— Ні, я вже більше нічого не знаю. У мене зараз таке враження, що моє завдання від самого початку полягало в тому, щоб