Читати книгу - "Імперія обіцянок та гріхів, Кері Блек"

Я зробила крок уперед, і моє відображення в найближчому дзеркалі змінилося. Зі скла на мене дивилася я, але старша і погляд був моторошним. Я була в темному імператорському вбранні. На голові блищала золота корона, очі світилися холодом, а в руках тримала меч, заплямований кров’ю. Навколо лежали тіла. Мої руки здригнулися.

Я різко відвернулася, і мої очі зустріли інше дзеркало. Там я виглядала зовсім інакше — бліда, виснажена, одягнена в лахміття. Мої очі були запалими, губи потрісканими. Я стояла десь серед руїн, а поруч не було нікого, хто міг би допомогти.

Дихання перехопило, і я змусила себе не дивитися довше.

- Що це за місце? — пробурмотіла я.

Я озирнулася. Його погляд був спрямований на дзеркало, в якому він виглядав… інакше. 

- Це дзеркальний портал, — сказав він, намагаючись зберігати спокій.

- Я бачила подібне в інших королівствах, - тихо промовила я. - Тут показують спотворену реальність. Тінь можливого майбутнього чи спокусу. Головне — не піддатися емоціям.

Кайріс мовчки кивнув, але його руки були напруженими.

Я пройшла далі, намагаючись знайти вихід. Дзеркала змінювалися, показуючи то тіні з минулого, то можливі майбутні події.

Та раптом мої очі зупинилися на одному з них.

Відображення показувало Варіона. Він стояв, спокійний, усміхнений. Його рука ніжно обіймала жінку з м’якими рисами обличчя та темним волоссям. Вони виглядали щасливими разом. Її голова спиралася на його плече, а його очі випромінювали тепло, яке інколи він дарував мені. 

Від цього видовища в животі ніби щось похололо.

- Кайрісе… — тихо звернулася я. — Хто це?

Кайріс, який уже виглядав виснаженим після перегляду своїх видінь, перевів погляд на мене, а потім — на дзеркало.

- Ми бачимо різне в цьому дзеркалі, — сказав він втомленим голосом. — Я бачу себе в уламках Супербії.

Я просто втупилася в відображення. Воно не зникало, не змінювалося, як інші.

Щось усередині мене защеміло. Почуття, яке я не могла одразу розпізнати.

Я змусила себе відвести погляд.

- Нам потрібно вибиратися звідси.

Мій голос звучав спокійно. Але десь глибоко всередині щось залишилося нерозгаданим.

Коли я зробила крок назад, дзеркало з Варіоном і тією жінкою почало тремтіти, ніби всередині нього щось рухалося. Потім пішли тріщини.

Я почула, як Кайріс важко зітхнув, ніби його щось стиснуло. Його очі потьмяніли, ніби він втрачав себе. 

- Я закутий у ланцюги, - прошепотів він та обійняв себе руками, наче справді закований.

- Кайрісе! — я кинулася до нього, але в цю мить щось сталося.

Дзеркала навколо нас почали вібрувати. Одне за одним вони вибухали, розкидаючи уламки, які зависали в повітрі, ніби їх стримувала якась невидима сила.

Кайрісове тіло сковував магічний вплив. Він більше не рухався, а його очі сповнилися порожнечею.

- Забирайся звідси… — прошепотів він, але я не збиралася цього робити.

Навколо нас здійнявся вітер. З уламків дзеркал почали формуватися примарні постаті — відбитки можливих майбутніх версій нас самих.

Я стиснула зуби.

- Разом потрапили, разом виберемось!

 Мої руки затремтіли, і я відчула, як магія всередині мене загоряється.

Я зробила крок уперед, і мої долоні охопило полум’я. Магія рвалася назовні.

- Якщо ці дзеркала хочуть забрати нас — то нехай спробують.

Я підняла руки і випустила потік вогню прямо в дзеркала, що ще залишалися цілими. Вогонь не просто знищував їх — він розривав їхній вплив, випалюючи всі ілюзії.

Примарні відбитки почали кричати й розчинятися в повітрі.

Кайріс сидів на колінах, але вже звільнений від магії. Я підбігла до нього, схопила за руку і потягнула.

- Підводься!

Залишилося останнє дзеркало — найбільше. Воно тріскало, але не руйнувалося. В його тріщинах побачила світло. Я знала, що це вихід.

- Нам потрібно розбити його!

- Як?! — Кайріс ще виглядав виснаженим, але його очі наповнилися рішучістю.

Я стиснула його руку.

- Разом.

Ми одночасно кинулися вперед. Я вдарила по дзеркалу потужним потоком вогню, а Кайріс розрубав його магічним лезом, яке він створив у своїй долоні.

Дзеркало вибухнуло.

Я відчула, як нас вириває потік магії, і в наступну мить ми вже летіли кудись у пітьму.

Останнє, що я почула — це Кайрісів голос:

- Ти шалена… але неймовірна!