Читати книгу - "Імперія обіцянок та гріхів, Кері Блек"

Коли нас викинуло з порталу, я ледь втрималася на ногах. Повітря було свіжим, напоєне ароматом квітучих дерев. Я вдихнула на повні груди, відчуваючи, як напруга останніх подій потроху спадає.

Навколо нас розкинулося величне місто. Високі, тонкі вежі здавалося, виростали просто з землі, їхні сріблясті шпилі сяяли в променях призахідного сонця. Будинки були вбудовані в гігантські дерева, що перепліталися між собою, утворюючи природні арки та переходи. Вулиці були чистими, викладеними білим каменем, а між будівлями світилися ліхтарі з магічним світлом.

- Ну й ну, який збіг, — з усмішкою промовив Кайріс, обтрушуючи плащ. — Ми в ельфійському місті Лортаніель. І знаєш, що сьогодні ввечері тут відбувається?

Я запитально глянула на нього, поправляючи сумку на поясі.

- Бал. Великий ельфійський бал на честь Світіння Зірок. І що найцікавіше… — він дістав з-під плаща тонкий пергамент із сріблястим знаком. — У мене, як найкращого вартового, є запрошення.

Я підняла брову. Більше здивувало, як це запрошення вціліло після нашої пригоди.

- І ти пропонуєш мені піти?

Він всміхнувся, його сапфірові очі блищали від захоплення.

- Після того, як ти буквально зруйнувала дзеркальну пастку, думаю, ти заслужила право показатися у всій красі. Повір мені, на цьому балу всі обговорюватимуть лише тебе, варто тобі з’явитися.

Я зітхнула.

- Звучить заманливо, але… Я виснажена. Спершу потрібно відпочити.

- Чесно кажучи, я теж, — Кайріс розім’яв плечі і оглянувся. — Але до вечора ще є час.

Ми швидко знайшли затишний гостьовий дім, розташований неподалік центральної площі. Усередині було тепло, пахло трав’яним чаєм і чимось солодким. Господиня — привітна ельфійка з довгим сріблястим волоссям — запропонувала нам дві кімнати поруч.

- Якщо передумаєш щодо балу, скажи мені. Я певен, що ти здивуєш усіх.

Його голос звучав м’яко, але в ньому вчувалося щось більше, ніж просто цікавість. 

- Я подумаю, - стомлено усміхнулась та зачинила за собою двері.

Прийнявши ванну, втома дала про себе знати та я солодко заснула в мʼякому ліжку. Та добре виспатись мені не дав посильний, який довго стукав в мої двері. Він приніс коробку. 

Я розгорнула пакунок, і в ній була сукня кольору нічного неба, розшита срібними нитками, що нагадували сузір’я. Вона була легкою, майже невагомою, але кожен рух змушував тканину переливатися, немов зоряне світло. Довгі рукави з тонкої напівпрозорої тканини спадали до зап’ясть, а поділ хвилями розливався по підлозі. До сукні додавалася маска того ж відтінку, оздоблена крихітними мерехтливими камінцями. Я помітила запрошення на бал, з точним місцем проведення та записку. 

«Чекаю тебе на балу. Не змушуй мене нудьгувати.»

Я усміхнулася краєчком губ. Кайріс знає, як зацікавити, чи це не він?

Відкинувши сумніви, я швидко зібрала волосся у легку, трохи недбалу зачіску, закріпивши кілька пасм срібними шпильками. Надягла маску, і моє відображення в дзеркалі всміхнулося мені у відповідь. Я виглядала зовсім не так, як у боях чи подорожах—наче зовсім інша людина.

Зробивши глибокий вдих, я покинула свою кімнату та вирушила на бал.

Зала була наповнена м’яким золотавим світлом. Високі арки з витонченими ельфійськими візерунками підтримували стелю, що здавалася безмежною, мов нічне небо. Уздовж стін палахкотіли магічні факели, відкидаючи танцюючі відблиски на мармурову підлогу. Музика витала в повітрі — легка, майже примарна, що зачаровувала слух.

У центрі залу кружляли пари, а на балконах і в нішах шепотілися гості в розкішних шатах. Я вдихнула глибше, вдивляючись у натовп, поки не побачила знайому постать.

Кайріс стояв біля високого вікна, одягнений у темно-синій камзол із срібною вишивкою. Його сріблясте волосся було трохи розкуйовджене, а очі сяяли азартом, коли він помітив мене.

- Все ж прийшла, — промовив він, наближаючись. — І виглядаєш так, що навіть зорі могли б позаздрити.

Я усміхнулася.

- Головне, щоб не місяць. Кажуть, він ревнивий.

Кайріс засміявся й подав мені руку, запрошуючи в танок. Я вагалася лише мить, а потім прийняла запрошення.

Але ще до того, як ми зробили перший крок у ритм музики, я відчула щось дивне.

Погляд.

Він ковзав по мені, холодний і уважний, ховався серед масок та розкішних шат. Я непомітно провела поглядом по залу, намагаючись знайти його джерело, але нікого підозрілого не помітила.

Просто відчуття.

Або ж… попередження.

Музика огорнула мене, наче срібляста павутина. Кайріс вів упевнено, плавно, легко, і я відповідала йому тим же. Наші рухи були злагодженими, і я помітила, як він із захопленням дивиться на мене, ніби зачарований. Але в мені не було відгуку. Танок був приємним, та не більше.

Я крутилася у вихорі вальсу, коли раптом знову відчула його… той самий погляд. Але цього разу він не просто спостерігав — він обпікав.

Я зупинилася, і позаду мене пролунав оксамитовий голос:

- Дозволите танець?

Я різко обернулася і побачила його. Варіон.

Він стояв надто близько, надто впевнено. Очі, глибокі, як небо, дивилися просто в мої. У повітрі повисло напруження.

Кайріс одразу впізнав його.

- Ваша Величносте, — промовив він та вклонився.

Але Варіон дивився лише на мене.

Він узяв мою руку, його дотик був ніжним, але я відчувала силу, приховану під цією легкістю. Його пальці ковзнули по моїй шкірі, залишаючи після себе ледь відчутний жар.

- Радий, що можу знову бачити тебе, Лісо, — тихо сказав він, і його слова змусили моє серце затріпотіти.

Я вдихнула глибше, намагаючись згадати все, що сталося раніше. Я ж просила його триматися подалі. То чому тепер він тут?

Кайріс втрутився:

- Ви знайомі?

Варіон, не відводячи від мене погляду, кивнув.

- З дитинства.

Лише після цього він наче вперше звернув увагу на Кайріса. Його очі стали холоднішими, а голос набув відтінку гострої іронії.