Читати книгу - "Зниклий герой, Рік Рірдан"

Якусь мить Пайпер була ладна погодитися. А потім вона побачила зловісну посмішку Медеї. Чаклунка була впевнена у своїй здатності переконувати, впевнена, що з усіма зможе вкласти угоду, урятуватись і вийти переможцем.

— Не сьогодні, відьмо. — І Пайпер перестрибнула через перила. Вона падала лише мить, перш ніж Лео і Джейсон її спіймали та витягли на спину дракона.

Вони пролетіли крізь зламаний дах і здійнялись над центром Чикаго.

Пайпер почула жахливий крик Медеї. А потім універмаг вибухнув.

XXIX ЛЕО

Лео не припиняв озиратись. Якась його частина все ще очікувала побачити розлючених драконів та летючу колісницю з волаючою продавчинею-чаклункою, що кидається зіллями, але переслідувачі не з’являлися.

Він скерував дракона на південний захід. З часом дим від палаючого універмагу розплився вдалечині, але зітхнути з полегшенням Лео зміг, лише коли засніжені поля змінили чиказьке передмістя і почало сходити сонце.

— Молодець, Фестусе. — Він поплескав дракона по металевій шкірі. — Це було неперевершено.

Дракон здригнувся. У його шиї ляснули і клацнули шестерні.

Лео насупився. Не до вподоби йому цей шум. Може, знову підводить контрольний диск — тільки не це, дай Боже, це щось незначне. Щось таке, що він здатен полагодити.

— Я відрегулюю тебе на наступній зупинці, — пообіцяв Лео. — Ти заробив трохи мастила з табаско.

Фестус зашумів зубами, та навіть це вийшло якось мляво. Він летів зі стабільною швидкістю, величезні крила намагалися зловити вітер, але ноша була заважкою. Дві клітки в лапах і три людини на спині — що більше Лео про це думав, то більше хвилювався. Навіть у металевого дракона є обмеження.

— Лео. — Пайпер доторкнулась до його плеча. — Ти добре почуваєшся?

— Еге... непогано, як на зомбі, якому промили мозок, — він сподівався, що його збентеження не помічають. — Дякую, що врятувала нас там, королево краси. Якби ти не звільнила мене від тих чарів...

— Не переймайся через це, — сказала Пайпер.

Але Лео дуже переймався. Він жахливо почувався через те, як легко Медея нацькувала його проти кращого друга. І ті почуття — образа на те, що Джейсон завжди був у центрі уваги і начебто не дуже й потребував Лео, — з’явилися не на порожньому місці. Інколи він справді це відчував — чим зовсім не пишався.

Та більш за все йому не давало спокою те, що він дізнався про маму. У Підземному царстві Медея побачила майбутнє. І через це її покровителька, жінка в чорних земляних одежах, дісталась до того цеху сім років тому, щоб налякати малого хлопчика і зруйнувати йому життя. Ось через що померла його мати — через те, що одного дня може зробити Лео. Отже, навіть якщо справа не в його вогняних здібностях, винним у маминій смерті якоюсь мірою все одно залишається він.

Коли вони залишили Медею в тому універмазі, Лео стало аж занадто приємно. Він сподівався, що вона не вибереться і повернеться точнісінько на Поля покарання, де їй і місце. І цими почуттями він не пишався так само.

І якщо душі повертаються з Підземного царства... чи є якась можливість повернути назад маму?

Він намагався відкинути геть ці думки. Теж мені Франкенштейн. Це неприродно. Неправильно. Медею, може, й повернули до життя, та навряд вона цілком була людиною, із цими шиплячими нігтями та сяючою головою і всім іншим.

Ні, мами більше немає. Якщо він вважатиме інакше, то в нього просто поїде дах. І все ж, ці думки ніяк не полишали Лео, лунаючи в голові голосом Медеї.

— Незабаром нам доведеться спуститися, — попередив він друзів. — За пару годин, щоб упевнитись, що Медея нас не переслідує. Не думаю, що Фестус зможе пролетіти більше.

— Гаразд, — погодилась Пайпер. — До того ж тренер Хедж, мабуть, не проти вийти з клітки. Та ось тільки куди ми прямуємо?

— До затоки Сан-Франциско, — припустив Лео. Спогади про універмаг були нечіткими, але, здавалось, він щось таке чув. — Медея щось говорила про Окленд?

Пайпер так довго не відповідала, що він задумався, чи не сказав чогось недоречного.

— Тато Пайпер, — утрутився Джейсон. — Щось трапилось із твоїм татом, так? Його заманили в якусь пастку.

Пайпер важко зітхнула.

— Слухайте, Медея говорила, що ви обидва помрете в затоці. І до того ж... навіть якщо ми туди дістанемось, затока Сан-Франциско величезна! Спочатку нам треба знайти Еола і здихатись від грозових духів. Борей говорив, що Еол — єдиний, хто може нам підказати, куди саме прямувати.

Лео рохнув.

— То як ми знайдемо Еола?

Джейсон нахилився вперед.

— Тобто ти цього не бачиш? — він указав уперед, але Лео нічого не побачив, окрім хмар та вогнів декількох міст, що сяяли в сутінках.

— Що? — запитав він.

— Оце... що б це не було, — сказав Джейсон. — У повітрі.

Лео озирнувся. Пайпер мала такий самий розгублений вигляд, як і він.

— Гаразд, — сказав Лео. — Можна конкретніше щодо того «що б це не було»?

— Наче слід від літака, — відповів Джейсон. — Окрім того, що воно сяє. Дуже мляве, але воно, безперечно, там є. Ми летіли за ним від Чикаго, тож я вирішив, що ти його бачиш.

Лео похитав головою.

— Можливо, Фестус його відчуває. Гадаєш, його Еол зробив?

— Ну, це чарівний вітряний слід, — сказав Джейсон. — Еол — вітряний бог. Гадаю, він знає, що в нас в’язні для нього. І вказує нам, куди летіти.

— Або це ще одна пастка, — промовила Пайпер.

Її тон занепокоїв Лео. Вона була не просто збентеженою. Вона здавалась пригніченою, навіть у відчаї, наче їх долю вже визначено і винна в цьому вона.

— Пайпс, усе гаразд? — запитав він.

— Не називай мене так.

— Добре, гаразд. Тобі завжди не подобаються імена, які я тобі вигадую. Але якщо твій тато в небезпеці і ми можемо допомогти...

Вона притулилась спиною до Джейсона і заплющила очі.

«Ну добре, —