Читати книгу - "Сповідь крізь епохи, Кала Тор"

Вінчання відбулося у королівській каплиці — просторій, прикрашеній гобеленами з Фландрії та старовинними гербами, де навіть повітря здавалося насиченим хором минулих століть.
Але, як тільки обряд було завершено — з останнім «amen», що злетіло з вуст єпископа, мов срібний дзвін — я відчула, як невидима завіса спадає, остаточно відділяючи моє колишнє життя від нового, наче давній сувій, запечатаний навіки воском державного герба. 

Нашій спільній тиші прийшов кінець. Це було, немовби розкривалася брама, і на нас, немов враження від вибуху світла, впала ця шалена хвиля — королівський прийом. Неймовірна кількість людей, зібраних заради цієї події, яку приготували для нас, вітала нас так, ніби ми були не простими молодятами, а політичними трофеями, яких треба показати всьому двору, всім ворогам і союзникам. Кожен погляд, кожен жест — все підлягало суворій контрольованій динаміці придворного етикету.

***

На церемонії при королівському дворі.