Читати книгу - "Божевільні емоції, Ірина Білик"

-Гліб, ти вже йдеш?- запитує мама з кухні. Тато пішов проводжати Маю поки я допомагав мамі зі брудним посудом.

-Так, в нас з Кірою плани на вечір,- відповідаю коротко та вже збираюся йти, але мою увагу привертає альбом. Той самий альбом, який нам показувала мама за обідом.

     Чомусь я взяв його в руки та почав гортати. Всі ті самі фотографії які нам показували, але майже в кінці я побачив одне фото яке сильно привернуло мою увагу.

-Ти все-таки знайшов це фото,- не очікувано сказала мама. Вона витирала руки об кухонний рушник.

-Вони що були разом?- запитую підводячи погляд. Мама сідає біля мене на диван та бере в руки альбом. Вона кілька хвилин сидить та роздумуючи дивиться на фото на якій мама Кіри та мій хрещений.

-Я все тобі розкажу, але дай мені слово, що ти не розкажеш про це Кірі. Її мати все сама скоро їй розповість. Гаразд?- мама дивиться на мене очікувано, але я не можу навіть слова вимовити не те щоб пообіцяти. Я не маю права приховувати це від Кіри, але також мені потрібно дізнатися. Тому після довгих хвилин роздумів та мовчання я все ж кивнув.- Гаразд, тоді слухай уважно історія важка.

-Ти знаєш як ми познайомилися та почали дружити. Згодом в нас в компанії почали утворюватися парочки. Максим та Ліза це була запальна пара з перчинкою. Вони з перших днів не злюбили одне одного, але згодом ця ненависть переросла в щось більше. Ти навіть уявити не можеш як твій хресний змінився за той період, в них звісно були проблеми та неполадки. Але їхньому коханню навіть можна було позаздрити, і це в хорошому сенсі. Після нашого невеличкого весілля вони з’їхалися, але через рік між ними щось трапилося. Пам’ятаю як Макс тоді сильно напився, і Ліза в той самий день зникла. Ні на дзвінки, ні на повідомлення подруга не відповідала. А ще через місяць Максим дивним чином одружився з Ванессою, і ще через 7 місяців в них народилася двійня. Всі ці події було настільки швидкі та не зрозуміла, що в цьому навіть ніхто не розібрався. Але коли через 18 років я зустріла тут Кіру, я одразу зрозуміла, що це дочка Лізи й…

-Дядька Максима,- закінчив я. Коли вони сьогодні познайомилися я майже одразу помітив між ними схожість. Навіть більше скажу моя дівчина наче його жіноча копія!

-Ти ж нічого не розповісиш? Ти дав слово!- нагадала мені мати. Вона очікуванно та навіть співчутливо дивиться на мене.- Я знаю, що немаю права просити такого в тебе але все ж. Я прошу не розповідай про це Кірі, якщо Ліза не розповість про це Кірі ближчим часом, то можеш розповідати про це якщо захочиш.

-Я зрозумів,- це було останнє, що я сказав та вийшов. Вся дорога до будинку була важка. Я не розумів, що мені робити. Але все ж я дав слово, і повинен його дотриматися. Не встиг навіть оком моргнути як перед мною з'явилася Кіра. Чорний спртивний костюм до біса їй личив, та їй все личило!

-Готова?- запитую відганяючи всі думки від розповіді матері. 

-Так, але досі не розумію навіщо спортивний костюм,- каже поправляючи свою курточку. 

-Ти все згодом зрозумієш, моє коханячко,- відповідаю притягуючи її до себе. Цілую коротко в губи та відсторонююся.

-Моє коханячко? А де колючка?- запитує усміхаючись. Бере мене за руку та допитливо дивиться.

-Буде колючка, і кохана, і взагалі будуть всі наймиліші форми які тільки прийдуть в мою голову!- сказав я та потягнув її  до машини. Відчинив двері та щераз поцілував в губи.- Ось тепер ми можемо їхати!