Читати книгу - "Батько подруги. Заборонений зв'язок., Ярл Конг"

- Ти тут? - Оля заглядає в гримерку, де, на щастя, нікого крім мене немає, бо весь наш творчий колектив пішов в кафе обідати. А я тут перебиваюся чизкейком, приготовленим мамою, бо ні грошей, ні бажання кудись йти немає, і запиваю це все кавою, намагаючись завчити слова з наступних сцен і не осоромитися на виставі. Ні в якому разі не підвести бабусю подруги.

- Ага, - а де мені ще бути? Вдома не можна залишатися посеред дня, бо батьки запідозрять, що аж надто часто пари скасовуються. В універ мені поки зась, поки ведеться розслідування. Ну, офіційно воно звучить як перевірка, саме так це назвала Лариса Анатоліївна з морально розбитим виглядом, але я це відчуваю як розслідування, бо після мені мають винести вирок. Або я буду продовжувати навчатися, рухаючись вірною дорогою до диплома, або... Навіть думати про друге "або" не хочу, щоб не дай Боже воно не матеріалізувалося. Тож доводиться практично весь час проводити в театрі, готуючись до останньої постанови Тамари Олегівни. Хоч щось в цьому позитивне - є всі шанси добре зіграти голову героїню.

- Є новини.

І судячи з того, як подруга закриває двері на замок з внутрішнього боку, то вони, ці новини, дуже так собі. Чи, можливо, вигадала, як все розвернути у виграшну сторону? Міркуємо позитивно, притягуємо як той магнітик до себе гарні моменти.

- Що там? - Безперечно Оля відчувала свою провину за моє поточне відсторонення від навчального процесу, та і вона моя найкраща подруга, про це теж не варто забувати й ніяким чином ігнорувати, тож взялася досліджувати першопричину, по якій підійнялася вся ця веремія з журналом. Пропусками. Та моїми фейковими позначеннями присутності подруги на лекціях. Щось тут було не чисто, і дівчина мала спробувати дізнатися, що ж воно таке, що не дає мені спокою, а головне можливості повернути своє життя у звичне річище. Боже, будь ласка, почуй мене, якщо я там колись в минулому говорила, чи навіть міркувала кепсько про своє життя-буття, то вибач, я не зі зла. Просто була дурненька. Просто не цінувала те, що мала. А втративши, відчуваю порожнечу, яка з кожним днем стає все більших та більших розмірів.

- Ти щось чула про Арсенівну Станіславу Тимофіївну?

А ось і воно, лайно, перепрошую на слові, котре понеслося по трубах, намагаючись всіх забруднити своєю огидною субстанцією.

- Я так розумію, що чула.

- Це аспірантка, котра була старшою на розкопках. - На яких ми розкопали кості. Мої. І зараз їх промивають як хочуть, взагалі не переймаючись щодо їхнього господаря та його почуттів.

- Це все через неї розпочалося. З ймовірністю в дев'яносто дев'ять відсотків це через неї у тебе всі ці проблеми.

- Ні, - негативно махаю головою, на що подруга нетямуще дивиться, не відстрілюючи, чому я заперечую її слова та захищаю цю панянку Арсенівну, - тут без шансів. Це вона. На всі сто відсотків. Жодних сумнівів.

Я могла допустити, що ця Станіслава захоче мені помститися. І буде це робити, знайшовши дієвий метод. І якоюсь мірою я б могла усвідомити її злість, її агресію, спрямовану на мене. Могла б це зрозуміти чисто з боку дівчинки. Як ніби моє, навіть якщо той Антон її ніколи не був, хтось інший перехопив з-під носа. Це прикро, образливо, але... Ламати життя людині через ці ревнощі? Настільки хотіти помститися? Вона ж мала усвідомлювати, що йдучи на серйозний такий крок, ставить мені не просто палки в колеса, а кувалдою їх всі чотири зносить до біса? Це ж стільки ненависті має бути всередині цієї невеличкої дами, щоб так бажати іншим зла.

- Скоріш за все, ця Тимофіївна щось пообіцяла Тарасовичу, а той...

- Це просто жах! - Не даю договорити подрузі, бо і без продовження все максимально зрозуміло. В якій здоровезній та глибокій п'ятій точці я опинилася. Як все ідеально зійшлося. Для них. Для моїх, по факту, ворогів. Тарасович, який насилу стримує свого крючка у штанях, намагаючись його всім та всюди припхнути, і Тимофіївна, яка доступніше моркви на базарі. І одна спільна кістка поперек горла в цих двох в моїй особі...

- Я от знаєш тільки не можу що усвідомити, - Оля, напевно, відчуває, наскільки я морально прибита після її "новин", тож вирішує дечим відвернути, перемикнувши мою увагу, - а хто злив інфу про журнал? Як Тарасович дізнався, що саме по цьому варто бити, щоб точно потрапити в ціль та наробити біди?

- Хтозна..., - може, випадково поцілив, чисто навчання, може, провів невеличкі паралелі й згадав, що наша кураторка носила журнал на підпис зовсім недавно, а я за той журнал несу відповідальність, - та і по факту яка вже різниця? Факт залишається фактом - мені кінець.

Варто уявити заплакане обличчя матері, збитий з пантелику вираз лиця тата, як у горлі починає дерти, а очі сльозяться, стаючи передвісником істерики.

- Гей-гей-гей, ти чого розкисаєш? - Подруга хапає мене за плечі й тут же струшує, міцно так струшує, що я ледве з крісла не навернулася, настільки не очікувала такої сили в руках тендітної дівчини, - я щось вигадаю. Обіцяю. Ти тільки в паніку не впадай, і сльози не лий, гаразд? Ти головне добре відіграй свою роль, порадуй бабусю, а я обіцяю - все вирішу, домовилися?

Доводиться швиденько погодитися, бо ручка дверей починає туди-сюди рухатися, а після лунає гучний стукіт, супроводжений до болю знайомим голосом:

- Ніко, любов моя, ти там, кохана?