Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Ірка Хортиця приймає виклик 📚 - Українською

Читати книгу - "Ірка Хортиця приймає виклик"

435
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ірка Хортиця приймає виклик" автора Ілона Волинська. Жанр книги: 💙 Дитячі книги / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 73 74 75 ... 83
Перейти на сторінку:
і чоловіка свого загризла, — похмуро додав майор. — Зуби в жаб-перевертнів — ого-го, і протиотрути від них немає!

Ірка мимоволі здригнулася. А якби тоді, у неї вдома, зубата жаба-перевертень прокусила її черевик…

— У нашому світі дуже давні й дуже прості закони! Щойно розслабився — і все, кінець! — підсумував майор. — Тому сьогодні ми будемо з ними битись, хоч і надії вижити практично немає!

— Авжеж, сучасні! А живуть за давніми законами, — зітхнув Богдан, котрий ховався поміж гілок.

— Вони не давні, вони вічні,— прошепотіла Тетянка. — За ними в нас і бандити, і бізнесмени, і перевертні…

— Ти, Рудий, бережи себе під час бійки, — Ментівський Вовкулака благально глянув на Рудого. — Може, уцілієш. Одружишся на своїй… — він пожував губами, немов ковтаючи слово, і процідив крізь зуби: —…красуні, наплодиш нових вовченят.

— Та ти що? Ви за нас битись будете, а я за спинами відсиджуватимусь? Ніколи! — обличчя Рудого раптом освітилось. — І бійки теж не буде! Я знаю, що робити!

— Що ти там знаєш, щеня, — скривився майор. — Іди, клич решту. Сонце сідає, Сонцестояння в силі, коли стемніє, можна починати.

— Не віриш мені, ну й не треба, — посміхнувся молодий вовкулака. — Усе буде добре, дядьку! Я одружуся, а ви ще на весіллі погуляєте…

Рудий перелетів через ніж. Сірий із рудуватими плямами вовк широкими стрибками помчав стежкою.

— Ага, і Дніпро сметаною потече, — услід йому додав майор. — Ох, синку, синку! — старий перевертень стомлено присів на край кам’яного кільця.

— Ой, не подобається мені все це, жах як не подобається! — бубоніла Ірка, стривожено поглядаючи на пониклу постать біля старовинного вівтаря.

— Повземо через хащі й тікаємо, — охоче запропонувала Тетянка. — Справді, ну його, цей острів, святилище перевертнів!..

— Оце вже ні! Тепер я нікуди не поїду! — відрізала Ірка. — Варто було їх минулого разу рятувати, щоб вони тепер одне одного під корінь винищили!

— І чому я знала, що ти це скажеш? — безнадійно зітхнула Тетянка.

Розділ 15

Р-рви їх!!!

У густих сутінках на галявину прослизали сірі тіні. М’яко ступаючи міцними лапами, вовки входили в розімкнуте кільце й по черзі лягали на камені, які ще зберігали сонячне тепло.

Зашурхотіли крила, і на кам’яну «вісімку» спустилася соколина зграя.

Перевертні застигли, змірюючи одне одного поглядами через усю галявину.

Хоча сонце вже сіло, на галявині наче посвітлішало. Придивившись уважніше, Ірка з подивом зрозуміла, що це повільно розгоряються кам’яні кільця, заливаючи все довкола жовтогарячим світлом.

Зі стежки долинуло тупотіння кінських копит. Два добре вгодованих коня, вороний і гнідий, повагом вийшли з хащів.

— Час! — різким, схожим на нявкіт голосом вигукнув мент із круглою котячою пикою. — Чи не бажають супротивники помиритись?

— Помиріться, га, хлопці? Ту кралю, щоб її підняло та гепнуло, та ще раз підняло, навіщо ж її ділити!? Хіба що навпіл, та потім з’їсти? — довгоногий дядько Микола зсунув на потилицю міліцейського кашкета.

Перевертні мовчали.

Круглопикий роздратовано пирхнув:

— Чи є в супротивників претензії?

— Є! — зненацька відгукнулись соколи, і над кам’яною «вісімкою» звівся їхній ватажок. — Суддя не об’єктивний! У вас із вовкулаками, здається, спільні інтереси!

— Ти що хочеш-ш-ш сказати, пташко? — люто настовбурчивши вуса, прошипів круглопикий. — Що я теж вовк?

Ірка побачила, як у сідлі гнідого зблиснув розчепіреними пазурами готовий до стрибка величезний кіт.

— Та ні, він, мабуть, хоче сказати, що ти теж мент, — буркнув дядько Микола, заспокійливо погладжуючи кота по спині.

— Якщо панству так завгодно, то я можу бути суддею, — попахкуючи незмінною цигаркою, вийшов на галявину Пилип із конопель. — Ми з хлопцями саме непогано розслабились і вирішили трохи розважитись.

Трійко дітлахів, котрі причаїлися в кущах, побачили, як на протилежному боці галявини, обираючи кращі місця, всідаються Пилипові волхви. Поплив сизий димок.

— Отже, працівнику правоохоронних органів ти, Балабане, не довіряєш, а для цього обкуреного готовий шоу влаштувати? — обурений майор навис над старшим соколом.

— Ми всю ніч будемо теревенити, чи все-таки битися? — поглядаючи на майора знизу вгору, відповів сокіл Балабан.

— Та краще б теревенили! — важко зітхнув дядько Микола. — Гаразд, утрьох судити будемо! Чи когось і це не влаштовує? — навіть Ірка в кущах зіщулилась під тим моторошним палаючим поглядом, яким незграбний, схожий на Дон Кіхота чоловік обвів галявину.

Коней відвели убік, троє суддів сіли обіч галявини.

— Ну що… — Дядько Микола зняв кашкета й пригладив рідке волосся — І не хочеться, а треба починати…

— Стійте! — з кам’яного кільця вийшов Рудий, котрий набув людської подоби.

Балабан презирливо гмукнув:

— Певно, злякався, молодий! Ну то що, повернеш Кречету його наречену…

— Щось я не зрозуміла, з ким же із них ця наречена? — крізь листя й сутінки спостерігаючи за подіями, що відбувалися на галявині, прошепотіла Тетянка. — Чого вони її одне в одного вимагають?

— Познущатися хочеш, Балабане? — Рудий гордо виструнчився. — А я не з лякливих! А як щодо твого Кречета? Слабо зі мною один на один, будь-якою зброєю, у людській подобі? Хто переможе — тому й дівчина.

— Авжеж, ти не з лякливих, — уїдливо мовив Балабан, але було видно, що за його глузливим тоном ховається тривога. — У вас із Кречетом різні вагові категорії! Ти ж удвічі більший!

— Ну хай іще когось із собою візьме, можна навіть двох, — знущально запропонував Рудий. — Якраз нормально буде!

— Синку, ти не захоплюйся, — буркнув у Рудого за спиною майор.

— Та годі вам, командире! Їхнього общипаного Кречета будь-яка відьма пляшкою пива збити може, — гмукнув Рудий.

— У мене таке відчуття, що я зараз почну вболівати за соколів, — сказала в кущах обурена Тетянка.

Білий кречет із нерівно вистриженим пір’ям злетів із кам’яної стели й ударився об землю.

— Годі! — невисокий здоровань із невідмитими плямами мазуту на обличчі гордо задер голову. — Б’ємось!

Вони стояли одне навпроти одного. Широкоплечий вовкулака легко тримав біля стегна десантний ніж. А низький сокіл вдягав на руку довгу, по лікоть, рукавичку, помережану гострими сталевими шипами.

— Цестус! Щось на зразок кастета, тільки крутіше — хоч зап’ястком, хоч ліктем бити можна, — прошепотів Богдан, з інтересом знавця спостерігаючи за підготовкою.

Перевертні зібралися в гурт кожен біля своїх кам’яних кіл.

Хижо пригнувшись, бійці рушили назустріч одне одному. Пружинячи на зігнутих ногах, вони кружляли, наче зібрались не битися, а танцювати. Вовкулака кілька разів змахнув на пробу ножем — досвідчений боєць, він не поспішав нападати. Затягнута в рукавичку цестуса рука сокола ставила блок… Опускалась… І Кречет нервово посміхнувся:

— Що, до неї на побачення ти так само поспішаєш?

Ніж полинув уперед. Але сокіл, легко вивернувшись, пропустив лезо повз себе. Шипи цестуса ледь-ледь не вдарили вовкулаці в

1 ... 73 74 75 ... 83
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ірка Хортиця приймає виклик», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ірка Хортиця приймає виклик"