Читати книгу - "Крістіна"

— Якщо за це візьмуться копи, — сказав Бадді, — ти нічого не знаєш, ти нічого не бачив. Як ти й казав, о пів на десяту тобі припекло піти посрати.

— Так, Бадді.

— Ми всі були в мавеньких вукавичках. Відбитків ніхто не залишав.

— Так.

— Зберігай спокій, Сенді, — тихо порадив йому Бадді.

— Ага, окей.

«Камаро» знову рушив. Сенді підняв ворота, натиснувши кнопку. Машина неспішно попрямувала до виїзду з аеропорту.

Хтось крикнув: «Гав! Гав!» Звук долинув до вух Сенді проти вітру.

Стурбований, він сів дивитися телевізор.

Незадовго до того, як почав прибувати потік пасажирів з рейсу о десятій сорок із Клівленда, він вилив решту «Викрутки» у вікно на землю. Більше йому не хотілося.

26 / Крістіна у відключці

Переливання крові,

Та ніколи-ніколи-ніколи не перевищу швидкість,

Передай кров, мала[104].

«Нервовий» Норвус

Наступного дня Арні та Лі поїхали разом в аеропорт забрати Крістіну. Вони збиралися вирушити в Піттсбург на ранній передріздвяний шопінг і з нетерпінням чекали цієї спільної поїздки — вона здавалася їм чомусь страшенно дорослою.

В автобусі Арні був у доброму гуморі, вигадливо й влучно жартував про пасажирів і змушував її сміятися, усупереч місячним, які завжди заганяли її в депресію та майже завжди були болючими. «Гладка жіночка в чоловічих робочих черевиках, — сказав він, — то відлучена від церкви за гріх черниця. Хлопець у ковбойському капелюсі — кишеньковий злодій». І так далі й тому подібне. Лі вловила хвилю цієї розваги, але так добре, як йому, їй коментувати не вдавалося. То було щось дивовижне — як він вийшов зі своєї мушлі… як він розквітнув. Ось воно, єдине насправді підходяще слово для цього. Вона відчувала самовдоволену втіху золотошукача, який за певними ознаками запідозрив наявність золота, і його підозри справдилися. Вона кохала його й мала рацію, покохавши.

Разом вони вийшли з автобуса на зупинці біля терміналу і, тримаючись за руки, перетнули під’їзну дорогу до паркувального майданчика.

— А непогано, — сказала Лі. Вона вперше за весь час поїхала з ним забирати Крістіну. — Двадцять п’ять хвилин від школи.

— Ага, нічого так, — кивнув Арні. — І в сім’ї лад, а це важливо. Кажу тобі, коли мама того вечора приїхала додому й побачила перед будинком Крістіну, вона геть осатаніла.

Лі розсміялася, і вітер за її спиною грайливо труснув її волоссям. Температура з ночі підвищилася з кусючої до помірної, та однаково повітря було прохолодним. Але вона тішилася цьому. Без певної прохолоди не було б відчуття різдвяних закупів. Погано вже й те, що в Піттсбурзі ще не буде різдвяних декорацій. Але це не було погано; це було добре. І раптом вона відчула радість від усього, а найбільше — від того, що жива. І закохана.

Вона думала про це — про те, як його любить. У неї й раніше траплялися сильні захоплення, а якось у Массачусетсі навіть здалося, що вона закохалася всерйоз, але з цим хлопцем просто навіть питань не було. Іноді він її турбував — його зацікавлення машинами видавалося ледь не нав’язливою ідеєю, — та навіть тимчасовий неспокій відігравав важливу роль у її почуттях, таких насичених, сильніших, ніж вона будь-коли переживала. Але потайки вона визнавала, що частково тут теж мало значення себелюбство — за лічені тижні він завдяки їй почав на очах змінюватися… вона створювала йому закінчений образ.

Вони зрізали кут між машинами, прямуючи до тридцятиденної секції парковки. У небі понад їхніми головами на посадку заходив реактивний літак компанії «USAir»; грім його двигунів розкочувався величезними пласкими хвилями звуку. Арні щось сказав, але літак заглушив його голос після перших кількох слів — щось про вечерю Дня подяки, — і вона обернулася, щоб подивитися йому в обличчя, про себе підсміюючись із того, що його рот мовчки ворушиться.

І тут, зовсім раптово, його рот ворушитися перестав. Сам Арні зупинився. Його очі розширилися… і немовби полізли з орбіт. Його губи стали викривлятися, а рука, у якій лежала долоня Лі, зненацька безжально стисла її в лещатах, до болю зминаючи пальці.

— Арні…

Гуркіт реактивного літака вже потроху вщухав, але Арні наче й не почув її. Його рука стислася ще міцніше. Рот він уже стулив, і тепер він кривився в страшній гримасі подиву й жаху. «У нього серцевий напад… інсульт… щось таке», — подумала Лі.

— Арні, що таке? — закричала вона. — Арні… аааййй, боляче!

На одну нестерпну мить тиск на руку, яку він лише секунду тому тримав так бережно й з любов’ю, посилився настільки, що здавалося, от-от потріскаються й зламаються кісточки пальців. Рум’янець зійшов з його щік, шкіра стала свинцево-сірою, мов плита надгробку.

Він промовив одне слово: «Крістіна!» — і раптом її відпустив. А сам побіг: ударився ногою об бампер «кадилака», рвучко розвернувся, зашпортавшись і ледь не впавши, утримав рівновагу й знову рвонув уперед бігом.

І тут нарешті до неї дійшло, що це якось пов’язано з машиною — машина, машина, вічно ця бісова машина, — і в душі піднявся гіркий гнів, усеохопний і безнадійний водночас. Уперше за весь час вона засумнівалася в тому, чи буде в неї змога його любити; чи дозволить їй Арні.

Але гнів ущух одразу ж, як вона подивилась уважніше… і побачила.

Арні добіг до того, що лишилося від його машини, з розпачливо витягнутими руками, і спинився так різко, що цей жест був схожий на перелякане стримування; класична кіношна поза жертви, яку збиває машина, за секунду до смертельного зіткнення.

Так він постояв ще якусь секунду, неначе хотів зупинити машину — чи цілий світ. А потім опустив руки. Його кадик двічі смикнувся догори-вниз, неначе він силкувався проковтнути щось — стогін, крик — а потім його горло зімкнулося щільно, кожен м’яз випнувся, навіть кров’яні судини виступали досконалим рельєфом. То було горло людини, яка намагається підняти піаніно.

Лі повільно підійшла до нього. Рука в неї досі пульсувала болем, і завтра вона набрякне та стане ні до чого не придатною, але на ту мить вона геть про неї забула. Її серце потягнулося до нього й наче знайшло; вона відчула його біль і розділила його, чи принаймні їй так здалося. І лише згодом вона усвідомила, як сильно відмежувався від неї того дня Арні — як багато страждань свідомо вирішив переживати на самоті й скільки ненависті приховував.

— Арні, хто це зробив? — спитала вона. Її голос тремтів від скорботи і співчуття до нього. Так, вона не любила тієї машини, але коли побачила