Читати книгу - "Мобі Дік або Білий кит"

І справді, періодичність появи кашалотів у різних місцях океану встановлена так незаперечно, що багато китобоїв переконані: якби лиш удалось уважно простежити переміщення їх по всіх океанах, якби зіставити корабельні журнали хоч би тільки з одного рейсу кожного китобійного корабля в світі, то виявилось би, що міграції кашалотів так само сталі, як мандрівки оселедячих косяків або перельоти ластівок. А тому вже робилися спроби скласти детальні карти міграції кашалотів [69].

Крім того, перепливаючи з одного «пасовиська» на інше, кашалоти, керовані несхибним інстинктом — чи, краще сказати, таємничою мудрістю, якою наділило їх божество, — здебільшого рухаються по так званих «жилах», як висловлюються китобої; вони витримують свій маршрут в океані з такою неухильною точністю, якої навіть близько не може досягти жодне судно, що пливе хай навіть за найкращою картою. Хоча в цих випадках шлях, обраний кожним китом, буває рівний, як лінія, відбита землеміром, і хоч той шлях суворо обмежений певною, незмінною «жилою», але сама жила, якою в той чи той час може плисти кит, звичайно буває кілька миль завширшки (більше або менше, бо вона, як спостережено, може вужчати і ширшати). Проте ширина її ніде не буває більша, ніж можливо охопити поглядом з вершка щогли китобійного судна, коли воно посуватиметься вздовж тієї магічної зони, не відхиляючись від неї. А з цього випливає, що в певну пору року вздовж такого шляху, в межах його ширини, можна з великою ймовірністю спіткати китів-мандрівців.

А тому Ахав не тільки мав підстави сподіватись на зустріч зі своїм ворогом у певний час на певних, давно відомих «пасовиськах», а й, перетинаючи незміренні обшири океану між тими пасовиськами, умів обирати такий час і такі курси, щоб навіть у дорозі лишалась якась можливість тієї зустрічі.

Була, правда, одна обставина, яка на перший погляд начебто перекреслювала його хоч і маячні, проте цілком послідовні плани. Та це тільки на перший погляд. Хоч табуни кашалотів з’являються на певних «пасовиськах» у певну пору, проте, загалом кажучи, неможливо встановити, чи той табун, котрий навідає таку й таку широту й довготу, скажімо, цього року, — це точно той самий, що був у цьому місці торік, хоча й засвідчено окремі незаперечні приклади, коли бувало саме так. І те ж таки, хоч і в багато вужчих межах, стосується й одинців, самітників, якими часто бувають дозрілі або старі кашалоти. Отож, коли Мобі Діка, приміром, торік бачили на так званих Сейшельських угіддях у Індійському океані або в Затоці вулканів коло узбереж Японії, з цього ще не випливало, що якби «Пеквод» навідав котресь із тих місць у відповідний час цього року, то неодмінно спіткав би його там. Те саме можна було сказати й про інші «пасовиська», де Мобі Дік час від часу з’являвся. Але все це були для нього, видимо, тільки тимчасові бівуаки, чи то океанські заїзди, так би мовити, а не місця, де він жив постійно. Отож, говорячи вище про Ахавові шанси досягти своєї мети, ми згадували тільки про всякі побічні, випадкові, гіпотетичні можливості, які могли здійснитися, перше ніж «Пеквод» у певний час дістанеться на те місце, де всі можливості стануть імовірностями, і то, як тішив себе Ахав, імовірностями дуже близькими до дійсності. На той певний час і місце вказував один фаховий вираз китобоїв: «Мисливський сезон на екваторі», бо саме там і саме в таку пору Мобі Діка часто бачили вже кілька років підряд: він запливав у ті води на якийсь проміжок часу, так, як сонце в своєму річному переміщенні по небесній сфері на якийсь час заходить у кожне з сузір’їв Зодіака. Саме там відбулась і більшість смертельних сутичок із Білим Китом, там над хвилями витала слава його лихих діянь, і на тому ж таки трагічному місці сталася жахлива пригода, що надихнула Ахава божевільною жадобою помсти. Але в тій неослабній обачності й невсипущій пильності, з якими Ахав кинув свою похмуру душу в цю невблаганну погоню, він не дозволив собі поставити всі свої надії тільки на цю козирну карту, хоч би як вона обіцяла задовольнити ті надії; і обітниця, що не давала йому спати, не дозволяла йому й угамувати своє неспокійне серце, відкласти пошуки аж до тих вод.

З Нентакіту корабель відплив на самому початку «мисливського сезону на екваторі». Тому ніякі найвідчайдушніші зусилля не допомогли б його капітанові пропливти весь довжелезний шлях на південь, обминути мис Горн і, знову подолавши шістдесят градусів земного меридіана, вчасно піднятись у екваторіальні широти, щоб крейсувати там. Отже, Ахавові доводилось чекати ще цілий рік, аж до наступного сезону. Та, можливо, він обрав такий час відплиття зумисне, з певним таємним розрахунком. Бо ж перед ним лежало цілих триста шістдесят п’ять днів і ночей і він, ніж мучитись нетерплячкою вдома, волів провести їх у пошуках навдалу; а може, якимсь випадком Білий Кит, надумавши перебути місяці дозвілля у водах, далеких від його звичних і періодичних «пасовиськ», покаже свій зморшкуватий лоб десь у Перській чи Бенгальській затоці або китайських морях чи ще яких водах, куди вчащають кашалоти, а мусони, памперо, норд-вести, гарматани, пасати, будь-які вітри, крім «левантинця» та самуму, може, наженуть Мобі Діка на зигзагуватий шлях «Пеквода» — блукача довкола світу.

Та навіть коли ми погодимося з усім цим, чи по тверезому, спокійному розмислі нам не здасться божевільною така думка, ніби в безкраїх просторах океану можливо, навіть спіткавши того самотнього кита, впізнати його — так, наче якогось білобородого муфтія на людних вулицях Константинополя? Ні, аж ніяк. Бо, побачивши дивовижний, білий як сніг лоб Мобі Діка і його так само сніжно-білий горб, ніхто не міг би помилитись. «Та й хіба я не затаврував цього Мобі Діка? — часом мурмотів сам до себе Ахав, коли, засидівшись над картами далеко за північ, повертався до своїх невідчепних думок. — Хіба я не позначив його так, що він уже не може втекти від мене? Його широкі плавці продірявлені й порвані, наче вуха в заблуканої овечки!» І знавіснілі думки капітана задихано летіли й летіли в погоню за китом, аж поки голову йому змагала тяжка втома й кволість, і тоді він виходив на свіже повітря набратись нової сили. Ох,