Читати книгу - "Таємниця Зоряної кімнати"

— Кінчай, Вальтер, своє полювання! Ти вже наловив їх стільки, що вистачить для роти солдатів.

Штарк теж вийшов на берег. Він довго розглядав раків, не міг відвести від них зачарованого погляду. Потім підкликав до себе поліцая Козоріза, показав на кошик, наказав:

— Віднести на подвір'я.

Поліцай підхопив кошик, жваво рушив до вогнища. Слідом за ним пішли Штарк і Юрко.

— Юрген, — озвався Майєр, — я хочу з тобою поговорити… Зачекай!

— Слухаю вас, гер Майєр! — шанобливо зупинився перед німцем Юрко.

— У тебе гарна вимова, — похвалив Юрка гестапівець, — ти розмовляєш, як справжній німець. Це добре, що ти зберіг мову своїх предків. Ти говорив, що твій прадід приїхав у село будувати палац пана Хоткевича. Хіба палац на той час не був збудований?

— Мій предок, — відповів Юрко, — будував Білу вежу. Її теж звали палацом. Але вона зникла, її зруйнували під час громадянської війни.

— Як прізвище твого прадіда? — доскіпувався Майєр.

— Берг! Франц Берг, — пояснив Юрко. — Але пан Хоткевич любив усім, хто працював у ного маєтку, давати українські прізвища. Мій прадід був Бергом, а потім стаз Береговим.

Майєр насторожено дивився на Юрка. Очі в Майєра, тільки тепер їх роздивився хлопець, пронизливі, опуклі, чи то зміїні, чи риб'ячі.

— Звідки тобі це відомо? — підозріло запитав гестапівець.

— Тато розповідав, — відповів Юрко, — і люди в селі це знають. Є навіть такі, що знали мого прадіда.

— І все ж це можуть бути звичайні вигадки, казки, — заперечив Майєр.

Юрко розвів руками:

— Можливо, що хтось щось вигадав або не так зрозумів і пізніше переінакшив по-своєму. Бабуся Улита часто розповідала, що її батько Франц Берг вмів встановлювати чудодійні замки, ладнав дзиґарі на баштах.

— І це може бути не чим іншим, як вигадкою.

Юрко заперечливо похитав головою:

— Ні, гер Майєр, мій прадід безперечно був механіком. У нас збереглися давні пергаменти, видані Кенігсберзьким магістратом, і там значиться, що мій прадід має професію майстра-механіка. Пізніше він зник безслідно при будівництві палацу.

— Як же він міг зникнути? — насторожився Майєр.

— Не знаю, гер Майєр, — знизав плечима Юрко, — хоча бабуся Улита казала, що під Білою вежею пан Хоткевич збудував майстерню для виготовлення фальшивих грошей. Мій прадід знав, як пройти до панської фальшивомонетні. От пан і позбувся небажаного майстра.

Майєр помахав довгими руками, трохи зігрівся, вийшов на косу, освітлену призахідним сонцем.

— Твоя розповідь, — зацікавлено, але з ноткою недовіри в голосі мовив Майєр, — нагадує звичайну казку. Мабуть, бабуся розповідала тобі про скарби, сховані паном, про підземні світлиці, наповнені золотом.

Юрко шанобливо кивнув головою.

— От бачиш, — зрадів гестапівець, — ти, мабуть, і сам переконаний, що все це звичайні казки, вигадки. Не міг пан Хоткевич в глухому селі, схованому серед боліт та лісів, виготовляти фальшиві гроші. Все це звичайна вигадка.

— Не знаю, гер Майєр, — довірливо проказав Юрко, — як усе це було насправді. Ви мене запитали, а я вам відповів. Тільки, мабуть, була в нашому селі фальшивомонетня…

— Чому ти так вважаєш? — перебив Юрка Maйєр.

— Бо залишились якісь іноземні гроші. Я сам їх бачив…

— Ти бачив фальшиві гроші? — з неприхованим інтересом запитав гестапівець.

— Так, гер Майєр.

— І де ти їх бачив?

— У нас дома. Їх подарувала моїй матері дочка колишнього панського дворецького Шудрі. На тих грошах намальована підстаркувата королева з пишною білою зачіскою.

— А де ж тепер ті гроші?

— Десь на горищі,— відповів Юрко, — моя мати любить різну старовину, вона зібрала колекцію давніх грошей.

— Але чому ти вважаєш, — допитувався Майєр, — що ті купюри з підстаркуватою королевою фальшиві?

— Про це говорила матері дочка пана Шудрі, вона зараз проживає в нашому селі, живий і її батько. Вони, мабуть, багато чого знають, але мене мало цікавили давні гроші.

На берег прибіг Щупак, гукнув Юркові:

— Скажи пану Майєру, що юшка готова і пора їсти, бо як захолоне, то вже не той смак.

Мати розстелила серед двору килим, на ньому — білу скатертину, розставила на ній тарілки, підноси, пляшки з горілкою і наливкою. Ситарчук понасипав у миски юшки, а в окремі тарілки поклав зварену рибу. Посередині стояло відро з червоними, звареними раками. Німці сіли окремо за стіл.

Щупак спритно відкоркував сулію з перваком, поналивав чарки, сказав Юрку, щоб запитав, чи вип'ють горілки німці. Штарк і Майєр відмовилися, відсунули пляшку з наливкою.

Майєр провів ложкою по жовтій, янтарній юшці, запитав Юрка:

— Хто варив?

— Пан начальник поліції…

Майєр подивився на Ситарчука, який мовчки сьорбав юшку, на Щупака, на поліцаїв, і теж заходився їсти. Штарк швидко з'їв миску юшки, і тут же попросив добавки.

— Згодься, Отто, — вдоволено промурмотів комендант, — Що такої смачної страви нам не доводилося куштувати навіть в паризьких ресторанах. Славнозвісна юшка з черепахового м'яса не йде ні в яке порівняння! Фюрер пообіцяв кожному німецькому офіцеру дати на Україні по п'ятдесят гектарів землі. Чудова юшка ще більше утвердила мене в тому, що брати земельний наділ треба на Прип'яті.— Штарк підняв руку і урочисто проголосив:

— Сьогодні я призначаю Юргена Берга своїм особистим рибалкою! А вам, пане старосто, наказую доставляти виловлену рибу в комендатуру!

Юрко переклав наказ коменданта Штарка.

Староста тут же наповнив чарки, проказав захмелілим голосом:

— Вип'ємо, панове, за здоров'я наших визволителів, пана Майєра і пана Штарка. Хан їм добре живеться та добре ведеться!

Поліцаї випили, почали закушувати, а їх жадібні очі все тяглися до сулії з перваком.

— Наші охоронці,— бридливо промовив Майєр, повернувшись до Штарка, — надто вже нагадують мені отруєних алкоголем ірокезів. У них якась непереборна жадоба до алкоголю. Поглянь, Вальтер, як світяться їхні очі, коли вони дивляться на горілку.

Невдовзі німці піднялися з-за столу.

— Данке шьон! — задоволено подякував комендант — У наступну неділю ми знову приїдемо ловити рибу. Ти, Юрген, приготуй волок на дванадцяту годину дня. І скажи старості і начальнику поліції, що вони теж мусять бути тут з вартою.

Майєр і Штарк поволі вийшли на вулицю. Юрко ніс слідом за ними двоє невеличких відер з раками.

Відчинивши дверці машини, Майєр несподівано запитав Юрка;

— Якою мовою написані ваші пергаменти?

— Німецькою, гер Майєр, готичним шрифтом. На жаль, я не все зміг там розібрати.

— Я постараюсь приїхати до вас, — пообіцяв гестапівець, — і прогляну документи. Мене дуже цікавить історія палацу. Можливо, у тих пергаментах є щось невідоме про палац. Я хочу купити в дружини пана Хоткевича цю кам'яну будівлю і стати її власником. Крім того, я