Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Маринчина лялька 📚 - Українською

Читати книгу - "Маринчина лялька"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Маринчина лялька" автора Зінаїда Валентинівна Луценко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 73 74 75 ... 79
Перейти на сторінку:

Дівчина ще й не встигла відповісти, як Ганя неприязно подивилася на неї, та й питає:

– Скільки ж тобі років?

– На цю зиму виповниться двадцять, – каже Таня.

– А чого ж ти так довго не виходила заміж? Ніхто не брав? Чи, може… розвідниця?

– Ні, я ще дівчина! – Таня гордо скинула рудими кучерями.

– То ти знаєш, що Іван наш був жонатий? Що він колись любив випити горілки?

– Ганю!.. – я й отерпла. – Що ти таке кажеш?! – а тоді до дівчини: – Ти її не слухай, то вона просто турбується про брата, бо дуже його любить.

– Я все знаю…


Грішці не робили, а Іванові мусили аж два рази відгуляти!

Після весілля молоді відразу ж перебралися жити до міста. Хоч Ганя й була проти, та Іван пішов до тещі в прийми.

– Як же мені нашого Івана шкода! – Ганя довго не могла із тим змиритись. – Туляться там усі на купі – мати, Танька, ще й наш Іван. Треба їм допомогти!

– Чим ти допоможеш? Може, забереш Івана назад додому! – кажу.

– Та ні! Нехай мій брат живе у місті, там у нього є робота, – каже Ганя. – А ми тим часом почнемо будувати йому хату.

– Ганю, залиш Івана в спокої, – пробувала я заспокоїти доньку. – Нехай він там як хоче, так і живе. Іван вже давно не дитина, досить ним опікуватись!

– Мамо, хіба ми знаємо, як Іван вимучився по тих тюрмах? Хіба ми знаємо, як йому там жилося?

І Ганя сама зібрала людей, заплатила свої гроші… Почали ранньою весною, а вже до осені на подвір’ї у Іванової тещі стояла майже готова хата!

– Там тільки й зосталося, що погладити стіни і зробити новосілля, – каже до Івана Ганя. – Але у мене вже закінчилися гроші, то потурбуйтеся і ви трохи.

Тільки ж уже минав місяць, похолодало, на деревах опало листя, а вони чомусь не поспішали доводити хату до пуття.

– Ще цієї зими пересидимо у моєї мами, – каже Таня. – А із весни…

– Де ви будете сидіти, у тій коморі?… Та нізащо!

А хата й справді у Іванової тещі була старенька, ще й похилена, невеличка, як собача будка.

І Ганя сама стала до роботи. Щодня вона вранці спішила вдома попорати корову, а тоді бігла полями, через ліс – до братової господи. Вже в воротях закочувала рукави…

Сама Ганя погладила ту хату, сама її й побілила…


Нарешті ми дочекались новосілля! Прийшли із рушником, із хлібом. Сидимо у синовій новій хаті за столом, а я тільки примічаю, як Іванова теща недобре дивиться на Ганю.


А другого дня так і каже:

– Чого ти ходиш сюди що день Божий? Чого ти ходиш?!

– Тут живе мій брат!

– Ти тільки горілку йому носиш і споюєш щодня! Геть звідси!

– Іване?…

А Іван стоїть, схилив низько голову.

– Моя мама правду каже, – виступила наперед Таня. – Немає тобі, Ганю, тут чого робити. Бо ти тільки підеш, а у нас у хаті сварка.

– У вас у хаті?

Так і вигнали…

Прийшла Ганя додому, впала на ліжко і гірко плаче.

– Як треба було ставити хату, то була потрібна! А тепер…

– Я тобі казала, – стала я проти Гані та й повчаю. – Я тобі від першого ж дня казала, щоб ти не ходила й не мішалась. Як не захотів Іван жити в конурі, то сам шукав би собі іншого місця. А так… Значить, йому було там добре.

– І тепер добре? – питає Ганя.

– І тепер! – кажу. – То ти більше не мішайся й не ходи, дай братові спокій. Бо як ще раз розведеш його із жінкою, він тобі не подарує. Он, давали Фросьці на хату гроші, так і лишились там.

– То це я винна, що Іван із Фроською розійшовся?

– Таки ти!

То Ганя й перестала відтоді приходити до Івана, зате ж перекинулася на Миросю. Ще й як жила близько, то поки Мирося на роботі, Ганя прийде до неї на квартиру, поприбирає скрізь, зварить їсти, знайде брудне шмаття, попере. Для Гані це було неважко, вона вже не ходила в колгосп, то не могла просто так висидіти вдома. А для Миросі – поміч.

1 ... 73 74 75 ... 79
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маринчина лялька», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Маринчина лялька"