Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Маринчина лялька 📚 - Українською

Читати книгу - "Маринчина лялька"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Маринчина лялька" автора Зінаїда Валентинівна Луценко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 74 75 76 ... 79
Перейти на сторінку:

Але й у Миросиній сім’ї не стало для неї місця.

– Чого це твоя сеструня бігає до нас щодня? – сердився, як бачив Ганю, Максим.

– А що ж я їй, забороню? Нехай приходе.

– Я не хочу, аби вона скрізь свого носа сунула! Я на тобі женився, а не на Ганні. Скажеш, щоб не йшла!

І тут вже не потрібна…


Хоч Ганя й не мішалась, але не хотів Максим, либонь, аби вона була свідком його знущань над Миросею.

– Мамо, я покину чоловіка, – не було видно по обличчю, то Мирося показувала мені синяки по ребрах. – Я вже більше не витерплю, Максим б’є мене нізащо. Хіба ж я не людина? Ви Марусі дозволили розлучитись, дозвольте і мені!

– То повертайся… – я й дала згоду.

А увечері, як Мирося зібрала речі і пішла до садочка по дитину, її там перестрів Максим.

– Ти знаєш, що я тепер начальник? І у тебе, Миросю, буде інша робота! Ми почнемо будувати свою хату, досить нам тулитися у тій тісній комірчині!

Мирося не знала, що робити, і таки вирішила будувати нову хату…


А за кілька місяців почула, що знов вагітна!

– Як мені вчинити із усім цим? – пожалілася вона Марусі. – Максим мене чи не кожного дня б’є. Тільки вип’є горілки – знущається, ревнує, я вже й нової хати не хочу, я піша б до мами… але тут – ця дитина!

– То зроби аборт! – навчила її Маруся.

І Мирося зробила…


– Для чого ти убила мою дитину?! – Максим зустрів Миросю на порозі лікарні. – Та краще б я тебе убив! Ти!!!

– Я не хочу з тобою жити! Я піду від тебе!

– А дитина? А хата?…

– Я повертаюся до мами, а ти як хочеш, то забирай і дитину, й хату!

– Прости… У мене просто нерви, – чомусь ураз «зів’яв» Максим. – Ти не знаєш, Миросю, яке у мене було важке життя, яке було гірке дитинство. Я обов’язково перемінюся, ти дай мені тільки шанс. Я не буду пити.

– Добре, але це вже востаннє, – вона його пробачила…

А потім Максим почав краще заробляти, Мирося пішла на легшу роботу. Вони помалу будували хату.


На весну – знов!..

Треба було сапати картоплі, а Мирося ще раз понесла!

– На аборт я більше не піду, – сказала вона Марусі. – То так дуже боляче. Краще якось сама…

– Як? – здивувалася Маруся. – Що ти собі надумала?

– Буду носити щось важке, піду по сонцю сапати, та й дитина зірветься.

– Звідки про таке знаєш?

– Мені дівчата на роботі розказали.

І одного дня Мирося – на плечах по драбині – до самого вечора сама переносила із комори на горище важкі мішки з зерном!

Але те не допомогло…


Наступного дня вона взяла сапу і пішла на поле, а там до самої ночі сапала. Із усієї сили бухкала Мирося сапою по сухих грудках. Як закінчила сапати свій город, то не присіла ні хвилини, а взялася за сусідський.

Вже аж піт їй по спині ллявся, аж у очах ставало темно. І раптом по ногах щось побігло тепле. Мирося глянула – то кров!..

Кинула вона сапою об землю, та й пішла додому. А кров так і капала їй по ногах.

Максима на той час не було вдома, то до лікарні Миросю завіз сусід.

– Ну що, зірвалася вагітність? – запитує її лікар. – Будемо шкребти?

– Може, воно якось само собою… – злякалася Мирося.

– Як?! Ти хочеш вмерти? Дитини вже однак не буде, бо вона пропала. А от як тебе не пролікуємо, то можеш мати запалення, ще помреш.

– Тоді шкребіть…

Уже Мирося вкладалася на крісло. Лікар приготував потрібні інструменти… як тут із грюкотом відкрились двері – забіг Максим!

– Це що таке?! – став він у Миросі над головою. – Що ти знов надумала?! Знову те саме?! Злазь звідси зараз же і поїхали додому!!!

– У вашої жінки відкрилась кровотеча, – пояснив Максимові лікар. – Ми мусимо це зробити…

– Вона ж дитини ще не стирала?

1 ... 74 75 76 ... 79
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маринчина лялька», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Маринчина лялька"