Читати книгу - "Гумор та сатира"

Микола. Але нам обіцяли! У нас люди чекають!

Швейцар-адміністратор(зупинившись у дверях). Є народи, що чекають століттями.

Троє у чалмах (хором). Давно здэсь сидим!

Двері зачиняються. Адміністратор зникає.

Микола. Що тепер робити?

Петро. Здавати аналізи.

Микола. Я буду скаржитись. Де твій Того? Де?!

Несподівано на сцені з’являється шикарний лімузин. Чується мелодія гімну Евросоюзу.

Петро. Мабуть це він! Пан Того! Бачиш, а ти не вірив! Який лімузин!

З лімузину виходить немолода, дуже нафарбована фрау. На її худорлявій шиї виблискує кольє, що має вигляд коштовностей.

Стара фрау. Гутен таг, господа! Я есть хозяйка «Европа». Чего желают, майне герн?

Микола. Нам давно обіцяли, а тепер не пускають!

Хазяйка «Європи». Видимо, господа не имейт достаточно средств. Дефочки требуют внимания. Дефочки надо угостить.

Петро. Даруйте, пані, але ми йшли в Європу.

Хазяйка «Європи». О, это и есть «Европа»! Лучший заведений с дефочками!

Микола. Так це бордель?!

Стара фрау всміхається штучними зубами.

Микола. І це все, що залишилося від омряної нами Європи?!

Хазяйка «Європи». Всё, мой мальшик.

Микола. А де Шиллєр, Моцарт, Вагнер? Де?!

Хазяйка «Європи». В нашем заведении, когда спрашивают «где», отвечайт не совсем прилично (всміхається ширше) в Караганде.

Стара фрау регоче і зникає за дверима палацу. У Петра дзвонить мобільний телефон.

Петро (в трубку). Вітаю, друже! Приємно чути голос батьківщини. Як там у столиці, каштани знову цвітуть? У нас все нормально. Ми дуже близькі. Буквально на порозі. Так і передай.

Петро вимикає телефон. Довга пауза. Потім він підходить до трьох у чалмах і лягає поруч із ними на підлогу.

Петро (до Миколи). Лягай, будемо чекати. Не можна руйнувати народну мрію.

Микола (вмощується на підлозі поруч із Петром). А як ти думаєш, нас удвох пустять туди до дівчат хоча б разок? Може, якась на мене западе.

Петро. Лягай спати, і у ві сні вони всі на тебе западуть.

Микола. А я чув, що на одній планеті ціла нація жила у ві сні (заплющує очі). Скажи, а ти, правда, бачив пана Того?

Петро. Правда.

Обидва засинають. На сцені стає темніше. Чути, як по черзі хропуть Петро, Микола та троє в чалмах. Несподівано вмикається телевізор.

Голос коментатора з «1+1». Як повідомляють наші надійні джерела, сьогодні ми ще на сімнадцять відсотків стали ближче до Європи. Наш успішний рух триває…

На сцені настає абсолютна темрява. Навіваючи на глядачів різноманітні роздуми, опускається завіса.

Цікава річ, яку ще не збагнув я до кінця:

Чим ближче ми до вільної Європи,

Тим більше нам, митцям,

Звертатись хочеться до методів Езопа.

Тож, байка…В Німеччині, а може, й далі,

В одному Лісі (не у нас, а інше все — деталі)

Рогаті дикі барани знайшли десь кулемет.

Ну, звісно, то такий предмет,

Що можна і в політику піти,

І звірям в Лісі виправлять свідомість,

І якось, стадом бойовим, з'явившись серед темноти,

В старих вовків забрати нерухомість.

Та наші дикі барани

Шукать почали історичної вини,

І поламали в Лісі геть, дощенту

Всі пам’ятники, стели, монументи,

І встановили перед кожною норою

В граніті, на коні свого Рогатого Героя.

І всіх звірят, зайчат, козлят і навіть немовлят

Примусили йому салютувати.

А інших звірів — чобіт кам’яний лизати

І цілувать завзято.

Ну, а митців покликали читать вірші.

І ті читали від душі,

І добровільно ще складали списки та донос

На тих, що цілували не взасос.

Та вийшла дивна штука.

Хоч статуй героїчних наставили чимало,

Покращення звірячого життя не наступало.

Збентежено мовчала лісова наука,І баранці оці, рогаті, дикі

За те набили вченим пики.

Та навіть це у господарстві результатів не дало.

А навпаки, у Лісі щось тихенько загуло,

І жалісно завило, застогнало,

Мовляв, ми рік не бачили вже сала.

І десь на монументах, Героєві зробивши западло,

Кігтями нацарапав хтось: «Мурло».

Тут, звісно, рогачі згадали знов про кулемет

(Бо то для них найкращий аргумент)

Голодні в нори поховалися одразу,

А стони видали за спазм ентузіазму.

Хоча найперший в дикості Баран

На зірку подививсь Альдебаран,

Напружив мозок і видав однодумцям план:

«Щоб наш Рогатий Рух не втратив громадського лиця,

Нам треба йти до Мудреця.

Тут недалеко є могутній дуб, на дубі гілка,

На гілці — Мудрий Ворон».

(Можливо, план той був помилка)

Та барани, узявши кулемет, пішли, коли настала ніч,

І Ворон (ніби їх чекав) таку прокаркав неприємну річ:

— Так-так, ви звірів залякали,

Тремтять зайці, кроти, коали,

Бо Лісу хазяї вам дали право убивать.

А ваша вся рогата рать

Єдине, що уміє, це карать

Дітей, старих та всіх, в кого немає кулемету.