Читати книгу - "20 000 льє під водою"

— Сортування перлів, мабуть, робота важка і марудна, — сказав канадець.

— Аж ніяк, друже мій! Сортування перлів відбувається при допомозі сита або решета. Використовують одинадцять різних сит для відсівання перлин. Перли, що залишаються після просівання в рідкому ситі, яке має від двадцяти до вісімдесяти отворів, вважаються першосортними. Перли другого сорту залишаються у решетах, у яких від ста до восьмисот отворів. Нарешті, перли третього сорту залишаються у решетах, що мають від дев’ятисот до тисячі отворів.

— Хитромудро придумано! — сказав Консель. — Я бачу, що сортування і класифікація перлів відбувається механічно. Чи не скаже пан професор, який прибуток приносить експлуатація промислових районів морських перлів?

— Судячи з книги Сірра, — відповів я, — цейлонські перлові банки щорічно приносять три мільйони акул!

— Франків! — поправив Консель.

— Так, так, франків! Три мільйони франків, — уточнив я. — Але, здається, тепер перлові промисли не такі дохідні, як за старих часів. Узяти хоча б як приклад американські перлові промисли. При Карлові П’ятому вони приносили щорічно чотири мільйони франків, а тепер навряд чи дають дві третини цієї суми. У цілому річний прибуток від перлових промислів обчислюється в дев’ять мільйонів франків.

— Але я чув, — сказав Консель, — що деякі знамениті перлини оцінювалися дуже високо?

— Справді, мій друже! Кажуть, що Цезар подарував Сервілії перлину, що коштувала сто двадцять тисяч франків на наші гроші!

— А от я чув, — сказав канадець, — що в давнину якась дама пила перли, розчинені в оцті!

— Клеопатра! — зауважив Консель.

— Напій навряд чи приємний на смак! — додав Нед Ленд.

— Просто гидкий, друже Нед! — сказав Консель. — Зате чарка такого розчину оцінювалася в сто п’ятдесят тисяч франків! Кругленька сума!

— Шкода, що ця дама не була моєю дружиною, — сказав Нед Ленд, виразно поглядаючи на свої руки.

— Нед Ленд — чоловік Клеопатри! — засміявся Консель.

— Я збирався одружитися, Конселю, — серйозно сказав канадець. — І не моя провина, що справа не залагодилася. Я навіть купив перлове намисто для Кет Тендер, соєї нареченої. Але вона, утім, вийшла за іншого. І що ж? Намисто коштувало мені всього-на-всього півтора долара! Але, — повірте мені на слово, пане професоре, — жодна перлина з цього намиста не пройшла б крізь сито з двадцятьма отворами!

— Мій дорогий Неде! — відповів я сміючись. — Це були штучні перли! Прості скляні кульки, наповнені перловою есенцією.

— Усе-таки ця есенція повинна дорого коштувати, — заперечив канадець.

— Есенція зовсім дешева! Це не що інше, як срібляста речовина з луски рибки-верховодки, розчинена в азотній кислоті. Дармова сировина!

— Тому-то, мабуть, Кет Тендер і вийшла за іншого, — філософськи розсудив містер Ленд.

— Але повернімося до нашої розмови про дорогоцінні перлини, — сказав я. — Не думаю, щоб який-небудь монарх володів перлиною, рівною перлині капітана Немо.

— Оцій? — запитав Консель, указуючи на чудову перлину, що. зберігалася під склом.

— Не помилюся, оцінивши її в два мільйони…

— Франків! — поспішив сказати Консель.

— Так, — сказав я, — у два мільйони франків! А капітану варто було лиш нагнутися, щоб підняти її!

— Е-е! — вигукнув Нед Ленд. — Хто знає, може!і нам завтра, під час прогулянки, трапиться така ж?

— Ти ба! — здивовано проказав Консель.

— А чому ж ні?

— А нащо нам мільйони на борту «Наутілуса»?

— На борту, справді, ні на що, — сказав Нед Ленд, — але… в іншому місці…

— Егеж! В іншому місці! — сказав Консель, хитаючи головою.

— Справді, — сказав я, — Нед Ленд правий. І якщо ми коли-небудь привеземо в Європу або Америку перлину вартістю в кілька мільйонів, це додасть більшої вірогідності і ваги розповідям про наші пригоди.

— Авжеж! — сказав канадець.

— Невже, — сказав Консель, що повертався завжди до пізнавальної сторони питання, — лов перлів — небезпечне ремесло?

— О ні! — вигукнув я жваво. — Особливо якщо вжито деяких запобіжних заходів.

— А що може бути небезпечного в цьому промислі? — сказав Нед Ленд. — Хіба тільки сьорбнеш зайвий ковток солоної води!

— Цілком правильно, Неде! А до речі, — сказав я, намагаючись копіювати безтурботний тон капітана Немо, — ви боїтеся акул, Неде?

— Я — гарпунер за професією! — відповідав канадець. — Моє ремесло — плювати на них!

— Мова йде не про те, щоб піймати акулу на гак, витягти на палубу судна, відрубати їй хвіст сокирою, розпороти черево, вирвати серце і кинути його в море!

— Отже, мова йде…

— Саме так!

— У воді?

— У воді!

— Чорт його бери! А