Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Останній із небесних піратів 📚 - Українською

Читати книгу - "Останній із небесних піратів"

274
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Останній із небесних піратів" автора Пол Стюарт. Жанр книги: 💙 Дитячі книги / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 73 74 75 ... 79
Перейти на сторінку:
з них перекреслювала глибока подряпина. Тільки ім’я з самого низу лишилося ціле.

— Фініус Флабтрікс, — пошепки прочитав Рук. — Звучить, як ім’я вченого.

Двері мали оглядове вічко з накривкою, а також важкі засуви угорі та внизу. Рук відхилив накривку і швидко заглянув у прозурку. У густій смоляній чорняві нічого не було видно, тільки сморід іще дужче шибнув у ніздрі. Обережно відсунув верхній засув, відтак нижній. Повільно відчинив важкі двері й зазирнув досередини.

Ні стін, ні ланцюгів, ні ґрат — такої камери Рук іще зроду не видів. Вузький сходовий марш вів од дверей зразу до полу, бо вся камера, власне, й складалася з самого тільки полу, що виставав зі стіни, нависаючи над глибочезним колодязем внутрішнього «дворика», — і піл той не мав жодних билець. Окрім дверей, що, бувши замкнені, утворювали гладеньку, неподільну частину стіни, яка йшла вгору не простопадно у дослівному розумінні, а трохи нависаючи над в’язнями, тут лишався ще один «вихід» — ступити за край полу і полетіти крізь сморід униз, на певну загибель на дні колодязя. Вдивляючись у той колодязь, Рук розгледів ще й інші поли — їх тут було без ліку, і до кожного вели осібні східці від осібних дверей.

Приголомшений хлопець кинув оком на того, хто лежав перед ним у куточку полу. Скарлючившись у позі зародка, обхопивши кістлявими руками ще кістлявіші ноги, на смердючому солом’янику завмер чоловік: одежа подерта на ґноття, нерівне, хрипке дихання. Довгий скудовчений чуб нависав горопасі на обличчя. Подекуди волосся повилазило жмутками, і на тому місці світили коростяні латки. Густа, брудна борода, шкіра, покрита лепом та червоними виразками, з яких слезила сукровиця: в’язень весь час люто чухмарився своїми брудними поламаними нігтями, аби хоч трохи вгамувати нестерпну сверблячку від коростяних кліщів, що заривалися під шкіру відкладати яйця.



— Фініус? Фініус Флабтрікс! — тихо покликав Рук, підходячи ближче до в’язня. — Професор Фініус Флабтрікс?

Дихання у неборака почастішало. Закліпали повіки й очі на мить розплющилися, та хоч ті очі й дивилися в бік Рука, він переконався: бачити вони його не бачать. Відтак очі заплющилися знов.

— Не моя провина! — затинаючись, хрипким голосом промурмотів професор. — Не моя провина. Не моя провина.

— Не бійтесь — я не скривджу вас! — прошепотів Рук, ледь стримуючи сльози.

Але професор, весь поглинений власними муками, не вважав на приходька. Рук відвернувся й обережно побрався східцями вгору, потім зачинив за собою двері камери. Дорога була кожна хвилина. «Небесний гарцівник» не міг вічно поглинати всю увагу Сторожів Ночі. Треба негайно розшукати Кулькапа і визволити з цього жахливого місця!

Він заквапився вниз іншим переходом і побачив шерег в’язничних дверей, вбудованих у внутрішню стіну. Швидко, присвічуючи небесними кристалами, він одне по одному читав імена, видряпані на дверях: ТЬОХ-ТЬОХ ПЕРЕГОН… ЕЛДРИК ПИЙ… ДОЩОВИЙ СОКІЛ ПІ… СИЛЬ-ВІКС АРМЕНІУС… ҐРОЛ… Якщо імена бодай про щось промовляли, то в’язнів постачали з усіх суспільних верств Світокраю. Купці та вчені. Живолупи, гобліни та тролі. Колишній небесний пірат.

Повз деякі двері Рук пробігав, лише мимохідь прочитав-шина них ім’я, а біля інших зупинявся, щоб зазирнути у спостережне вічко. Та, зазирнувши, одразу ж і каявся. Страшно було дивитися на отих усіх жалюгідних істот. Нещасні жертви щось лепетали, тіпалися в корчах; декотрі дійшли до справжнього божевілля. Хто прокволом похитувався вперед-назад, хто марив, виголошуючи загонисті промови, хто сновигав туди-сюди по своєму полу, щось тихо буркочучи собі під ніс. Але найгірший стан був у тих, хто стратив усяку надію: ці просто лежали на полу, чекаючи, коли загостить до них костомаха і вхопить у свої обійми.

Рук увесь аж кипів. «Щоб ви були прокляті, Сторожі Ночі! — снував він гіркі думки. — Яка страшна ганьба — оці ваші темниці! Вони — люта образа, кинута кожнісінькій істоті Світокраю, ба навіть самому життю! Якщо колись мене іноді й опадали сумніви, чи справедлива війна між Бібліотекарськими Лицарями та Сторожами Ночі, то тепер я звільнився від них остаточно. Ось доказ! — сказав він собі подумки. — Ця війна — справжня битва між добром і злом!»

— Добре сказано, — почувся неподалік чийсь голос. Рук аж підскочив з несподіванки.

— Хто там? — прошепотів він.

— Я тут, — відповів голос.

Рук підійшов до дверей камери, приглянувся. На важкому темному дереві було нашкрябано: РИБОЖИР.

— Відчини двері! — попросив голос. — Тільки рвучко. Добряче попхни! Ну ж бо!

Рук відсунув обидва засуви і чимдуж штовхнув двері. Вони об щось ударились, почувся приглушений зойк. Серце завмерло Рукові в грудях. Що за притичина? Що він накоїв? Він просунув голову в дверний отвір і ще встиг побачити, як зелена луската істота покотилася по східцях і впала вниз — у розверсту пустку глибочезного тюремного «колодязя».

— Ні! — закричав Рук, і його відчайдушний крик закружляв відлунками у просмерділому повітрі. — Я не хотів! Я…

Зненацька в голові йому озвався голос: «Дякую, дякую тобі, друже, що визволив мене, бо мені самому бракувало мужності стрибнути…» Голос умовк.

Рук затремтів. Скільки ж довелося тому бідоласі чекати на східцях, поки хтось прийде і покладе край його мукам? Від безсилої люті він прибив двері, аж загуло в башті.

— Ой! — пролунав у сутінках чийсь голос, десь ліворуч від Рука. — Ох, бідна моя головонько! Я ж бо ще собі казав: на кий біс тобі здалося видудлювати до решти весь лісовий грог! Це ти там, Слебе?

Рук добув свого кинджала і мовчки пішов на голос. І швидко знайшов того, кого шукав: там, у куточку майданчика, сидів, скулившись і обхопивши голову руками, сонний плескатоголовий гоблін у чорному вбранні Сторожа Ночі, а біля нього валялися арбалет і порожній глек.

Умить Рук схопив арбалета, відкинув ногою глека і приставив кинджала гоблінові до горлянки.

— Т-т-ти не Слеб! — пробелькотів плескатоголовець. Рук побачив баньки вибалушених на нього очей на переляканій гобліновій тварі. — Х-хто ти?

— Байдуже, хто я, — пошепки відказав Рук, ступивши крок назад і націливши арбалета на темнолесниківську емблему в гобліна на грудях. —

1 ... 73 74 75 ... 79
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Останній із небесних піратів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Останній із небесних піратів"