Читати книгу - "Проблеми кримінальної відповідальності: навчальний посібник."

Відповідно до ст. 80 КК України під звільненням від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку слід розуміти відмову держави від виконання призначеного особі покарання у тих випадках, коли воно не було виконане упродовж визначеного в законі строку з дня набрання вироком чинності.

Передумовою такого звільнення від відбування покарання є засудження особи за будь-який злочин із призначенням їй будь-якого виду основного покарання у будь-якому розмірі. Наявність, вид та розмір додаткового покарання не впливають на передумову цього виду звільнення – відповідно до ч. 2 ст. 80 КК України строки давності щодо додаткових покарань визначаються основним покаранням, призначеним за вироком суду.

Підставою цього виду звільнення від відбування покарання є закінчення строків давності виконання обвинувального вироку не обтяжене ухиленням від його виконання або вчиненням нового злочину певного виду. Цей строк починає спливати з моменту набрання таким вироком законної сили і триває увесь час, доки вирок не виконується з будь-яких причин, однак не пов’язаних з ухиленням особи від його виконання. Такими причинами можуть бути, наприклад, бездіяльність державних органів, на які покладено виконання вироку, лікування особи, яка після постановлення вироку, але до початку його виконання захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, різноманітні форс-мажорні обставини тощо.

Тривалість строків давності виконання обвинувального вироку залежить від тяжкості вчиненого особою злочину, виду (а коли йдеться про позбавлення волі, то й розміру) призначеного їй покарання і визначається в ч. 1 ст. 80 КК України. Встановлено п’ять строків давності:

– два роки – у разі засудження особи до покарання, менш суворого, ніж обмеження волі, незалежно від категорії тяжкості злочину, що вона вчинила;

– три роки – у разі засудження особи до покарання у виді обмеження волі, незалежно від тяжкості вчиненого злочину, або до позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;

– п’ять років – у разі засудження особи до покарання у виді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше п’яти років за тяжкий злочин;

– десять років – у разі засудження особи до покарання у виді позбавлення волі на строк понад п’ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин;

– п’ятнадцять років – у разі засудження особи до покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин.

Якщо особу засуджено за сукупністю злочинів, строк давності виконання обвинувального вироку визначається, відповідно до остаточного покарання з урахуванням найбільш тяжкого злочину, що входить до сукупності.

Умовою застосування цього виду звільнення від відбування покарання є відсутність факту ухилення від виконання вироку, а також факту вчинення нових середньої тяжкості, тяжких або особливо тяжких злочинів. Інакше може мати місце:

– зупинення строку давності виконання обвинувального вироку, що відбувається з моменту, коли засуджений ухиляється від відбування покарання. У цих випадках відповідно до ч. 3 ст. 80 КК України строк давності не спливає протягом всього періоду ухилення, а його перебіг відновлюється з дня з’явлення засудженого для відбування покарання або з дня його затримання. У випадках зупинення строків давності виконання обвинувального вироку проміжок часу, що сплинув до зупинення, не втрачає свого правового значення і враховується у загальному строку давності разом з проміжком, що мине після відновлення. Слід мати на увазі, що в цьому разі, на відміну від випадків зупинення строків давності, передбачених у ст. 49 КК України, закон не обмежує максимальну тривалість строку в разі зупинення. Проте згідно з ч. 3 ст. 80 КК України у разі зупинення строків давності, передбачених пунктами 1–3 ч. 1 цієї статті, такі строки подвоюються;

– переривання строку давності у випадках, коли до закінчення цього строку засуджений вчинить новий середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності у цьому випадку починається з дня вчинення нового злочину. Тобто з дня вчинення нового злочину починають спливати як строк давності притягнення особи до кримінальної відповідальності за цей злочин (ст. 49 КК України), так і строк давності виконання обвинувального вироку за попередній злочин. Вчинення особою злочину невеликої тяжкості не перериває спливу строку давності виконання обвинувального вироку.

За характером цей вид звільнення від відбування покарання (за загальним правилом) є обов’язковим. Це означає, що в кожному випадку наявності названих передумов та підстав суд зобов’язаний звільнити особу від покарання. І тільки коли йдеться про осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, цей вид звільнення від покарання є факультативним. Відповідно до ч. 5 ст. 80 КК України питання про застосування давності до особи, засудженої до довічного позбавлення волі, вирішує суд. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі заміняється позбавленням волі. Якщо суд все ж таки визнає за можливе застосувати давність, то особа звільняється від відбування призначеного їй довічного позбавлення волі.

Кримінально-правові наслідки звільнення від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку є винятково позитивними для особи. Вона не лише не відбуває покарання, яке призначив суд, а й з моменту звільнення вважається такою, яка не має судимості (ч. 3 ст. 88 КК України).

Відповідно до ст. 81 КК України під умовно-достроковим