Читати книгу - "Чорний лабіринт. Книга третя"

— Пресові інформації, на жаль, не мають сили юридичних доказів.

— Зате можуть мати певний психологічний вплив…

Розмова якось сама собою перейшла у ту бажану для Гуго площину, коли не доводиться нічого пояснювати, все й так зрозуміло. Між ним і Керком з перших днів їхнього знайомства встановилося повне взаєморозуміння. От і зараз обом було ясно, що Хорста треба прибрати з дороги, але так, щоб його мільйони лишилися в розпорядженні фірми. Зробити це було непросто, й обидва зараз гарячково шукали до того шляхів.

— Містере Керк, ви більше за мене знаєтесь на юриспруденції… Скажіть, опіка над божевільним дає право розпоряджатися його капіталами?

— Складне запитання… Та й, поки опіка стане реальною, минуть роки. — Генерал одійшов до вікна, дістав сигару. — Чи мали ви з бароном розмову про склад Спостережної ради «ХАМАГ»?

— Так… Запропоновані особи не викликали у нього заперечень, окрім… Власне, він і проти вас не заперечував, однак спитав: а Керк, навіщо він у Спостережній раді? Довелося пояснити… Але він не опирався. Та, як я зрозумів, йому зараз не до нас: любовний чад затьмарив йому розум.

— Так буде завжди. Барон не з тих людей, які здатні володіти своїми емоціями. Бізнес йому протипоказаний, — розкурюючи свою сигару, міркував уголос генерал. — Він завжди буде плутати всі наші карти…

— Не бачу виходу… — розвів руками Гуго.

— Вам треба рішуче брати справу фірми до своїх рук.

— Але в Нью-Йорк викликають Хорста Торнау, а не Гуго фон Глевіца.

— Це можна поправити…

— Як? Адже телеграма адресована барону Торнау.

— Скористайтесь з його відсутності. Зрештою, я можу подзвонити Петерсону, і все влаштується. В Нью-Йорк треба їхати вам… Барона крок за кроком треба усувати від справ. Нехай усі звикають до того, що реально всім керуєте ви, а барон — то лише вивіска. Насамперед це повинні зрозуміти у Спостережній раді «Хемікал корпорейшн».

Для Гуго слова генерала звучали райською музикою. Він знав: генерал підтримає його, але що так активно, — не сподівався. Тепер, як він гадав, можна буде переходити і до командити. Коли пояснив свій задум, Керк надовго замислився. Стояв біля вікна, пихкав сигарою, й мовчав.

— Вас щось не влаштовує у моїй пропозиції?

— Задум цікавий, і коли б він удався, ми б загнуздали барона по-справжньому. Любовний чад враз видуло б йому з голови…

— На цей чад я й розраховую, бо готую папери і негайно посилаю йому на підпис. Папери повезе Грумкасель. Поки він розфокусований, якесь одне слово у назві фірми навряд чи помітить. Хартматеріаль-командитгезельшафт. Командита! Решта як було.

— А де гарантія, що він не помітить? Ні, шановний, так справи не робляться. Коли будують міст, закладають уже в проекті міцність, що у кілька разів перевищує реальні навантаження. А у вас усе на піску…

— Що ви пропонуєте?

— Думати… Думати і ще раз думати.

— Я сподіваюсь на ваш досвід, генерале… В Монако голубків пильнують ваші люди…

— Так. Вони законтактували і навіть оселилися в одному готелі…

— Он як…

Те, про що зараз подумав Гуго, певне, чітко проявилося на його обличчі, бо генерал, поглянувши на нього, сказав:

— Ні, шановний, на таке я піти не можу…

— Він став нам поперек горла! Мені й вам! — раптом вигукнув Гуго. — Він має свої мільйони, а ми з вами жебраки! Ми будемо чогось вартими, тільки переступивши через нього! Лишилося простягнути руку, зробити останній крок, — і ми з вами на білому коні!

Джіммі Керк мовчав, тільки ворушилися під шкірою його щік жовна.

— Він не складе ціни своїм капіталам, бо вони впали на нього з неба! Хіба він вистраждав хоч один долар? Це ви, генерале, породили його! В одну мить зробили бароном І мільйонером! Тепер маєте дяку! Милий вашому серцю барон питає, а що вам робить у Спостережній раді «ХАМАГ»?! Чуєте, у «ХАМАГ», фірмі, яку подарував йому я!

Генерал мовчав. Проте Гуго відчував, що його істеричні вигуки знаходять у душі Керка відгук, а тому вів далі свій наступ.

— Зрештою, все можна зробити чисто! Хіба в арсеналі розвідки немає засобів?! Є! І ви їх знаєте!

— Знаю, проте не хочу бруднити рук…

— А свій перший мільйон доларів ще до кінця цього року одержати хочете?! Ми з вами маємо досить розуму, щоб зробити потрібну справу, не забруднивши рук.

— Добре, я подумаю…

— На жаль, на роздуми немає часу. І думати, і вирішувати нам треба тут, зараз. У мене є людина, яка для мене зробить усе. І головне — триматиме язика за зубами.

— Хто такий?

— Грумкасель.

— Це міняє справу. До усунення барона Торнау американська розвідка не повинна мати відношення. Сподіваюсь, ви розумієте, що це стосується моєї професійної честі.

— Я все розумію, генерале. Гаразд, хай буде так, але проконсультувати мене, допомогти, забезпечити успіх операції через ваших людей у Монако ви можете?

— Це можна.

— Тоді давайте зважимо все до найменших деталей.

Гонець від Гуго прибув удосвіта. В пансіонаті сеньйора Бенедетті ще спали, і він скромненько просидів у холі, тримаючи на колінах портфель з паперами, аж поки Хорст не вийшов, щоб дати розпорядження стосовно сніданку. Побачивши Грумкаселя, згадав розмову з Гуго і настрій у нього враз зіпсувався. Весь цей час до появи Грумкаселя він думав тільки про свою Юту і був щасливий, як і вона. Зараз у нього було таке враження, ніби та хвиля щастя, що несла їх обох на своїм іскристім гребені, перечепилася об груботесану постать Ганса Грумкаселя і спала, розливаючись між