Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Заборонена кімната 📚 - Українською

Читати книгу - "Заборонена кімната"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Заборонена кімната" автора Фред Унгер. Жанр книги: 💙 Детективи / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 73 74 75 ... 78
Перейти на сторінку:
всміхається.

— Підеш?

— Звичайно, ні, — кажу. Відчиняю чемодан, витягаю з нього пакунок і подаю їй. — Маленький сувенір з Парижа, — бурмочу з награною байдужістю.

Поллі хоче щось сказати, можливо, вилаяти мене, але не каже нічого і розриває папір. З'являється маленька біла сумочка. Аж три продавщиці допомагали мені вибирати, але я і досі не був певний, чи сумочка сподобається їжачку. Кріс якось зауважила, що в мене смаку, як у корови. А з сумочками справа складна. Навіть коли вони коштують половину твого достатку.

Поллі мовчить, лише дивиться на сумочку. Я сідаю навпочіпки біля чемодана і копирсаюся в ньому. Раптом хтось присідає поруч.

— Лексе, — стиха озивається Поллі.

Внизу вулицею їдуть автомобілі. Чутно гудки. Сюрчить електрична піч. Навіть десяток реактивних літаків не вирве мене звідси до «Банкірського дому Девріент і К°». Сукня Поллі трохи сповзає з плечей — не без моєї допомоги. Але Поллі затримує її.

— Що ти довідався? — питає. І від того, як раптово змінюється її голос, я розумію: Мебіус вже попередив її, що я не привезу добрих вістей.

Мені дуже важко завдавати їй болю, проте іншого шляху немає. Нехай дійсність жорстока — брехня ще жорстокіша.

І я розповідаю Поллі про все, що бачив і про що довідався у Франції. Найгірше було говорити їй про батька. Вона гарячково чіпляється за мою руку, ладна протестувати, обурюватися, хоч добре знає, що те обурення безглузде так само, як і все, що ми зробили і хотіли зробити для її батька.

Вона притискає лоб до колін, її плечі стають ще вужчими — майже дитячими.

— Я не відала цього, Лексе, правду кажу. Ми ніколи не говорили про минуле.

Мене душить гнів, і я вимовляю різке слово. Поллі підіймає голову.

— Не будь до нього несправедливим. — В очах бринять сльози. — Він — мій батько. Він так багато зробив для мене…

— Напевне, — кидаю зле. — Гіммлер теж був добрим батьком.

Вона здригається. Кладе руку на моє плече.

— Мені дуже шкода, Лексе. Шкода тебе.

— Мене нема чого жаліти.

Тиша.

Сидимо поруч біля чемодана, відчужено мовчимо. За вікном — німий танок вогнів. Вони балансують по дахах, спадають по фасадах будинків, розбризкуються тисячами крапель, знову повзуть уверх і зазирають блакитними, жовтими, червоними, зеленими цікавими оченятами крізь шибки.

Поллі підводиться.

— Тепер в мене залишився тільки ти, — каже вона глухим голосом.

Ставлю чемодан на шафу.

— Небагато.

Тоді вона підходить ближче. Каштанові очі, кучерики, губи, що втратили звичайну гордовитість. Розтоплена гордість. Ноги в маленьких сандалетах стають навшпиньки, руки дбайливо чепурять моє волосся.

. — Ти забувся спитати, — каже вона зовсім тихо, — чи хочу я сьогодні залишитися у тебе.


Ніч. Вогні.

— Дай мені чогось випити, — прохає вона.

Перетинаю кімнату і лізу у ящик, який ще стоїть за письмовим столом. Три пляшки мартіні. Беру одну з них, усміхаюся.

— Франк казав, що це твій подарунок.

Поллі стає навколішки, відкидає гривку з лоба.

— Так воно і є.

— Гадав, що він бреше, — розпачливо кажу я.

— Але ж Франк не юрист, — докірливо заперечує Поллі. У склянках мерехтить мартіні, на шибках — дощові краплини. Маленькі сандалети стоять біля софи.

— Бачу, ти не високої думки про юристів.

— Авжеж.

— Про всіх без винятку?

За телефонним дзвінком її відповіді не чутно. Дзвонить знову і знову. Беру трубку.

— Лекс?

Голос Кріс. Бурмочу щось у відповідь.

— Ми чекаємо на тебе.

— Чекання привчає до терпіння, — кажу.

Кріс сміється, і мені не подобається її сміх.

— Лексе, — туркоче вона, — в тебе є знайома з ім'ям Елен?

— Так, — кажу, відчуваючи, що за цим ховається щось зле.

— Цю даму сьогодні звільнили з роботи. Розтринькала казенні гроші. Шкода, га? — І сміється глузливо. — А твого горілчаного братика попередили, що його робота у барі наближається до кінця. Кажуть, багато скарг на нього. В усякому разі контракту з ним не продовжать.

— Свині!

— «Добрий — ти мені до серця, грубий — ні», — цитує. Кріс Брехта. — Чуєш, ти не хотів би познайомитися з батечком твоєї ластівки?

Я затнувся.

— З Уденом? Він там, у вас?

— У нас тут чимало милих людей, — хихикає вона. — Ну, то як? Прийдеш?

Кидаю трубку. Поллі запитливо дивиться на мене.

— От і почалося! — кажу. — Атака з усіх боків. Про Елен та Франка вони також не забули.

— Питали про мене?

Я вагаюсь. Потім кажу:

— Здається, твій батько теж там.

Відблиски вогнів рвуться у кімнату, витанцьовують свій дикунський танок по стінах, по софі, по шибках книжкової шафи. Зникають, залишаючи темряву, в якій білою плямкою плаває личко Поллі.

— Підеш?

Киваю. Вибору немає. Не можу кинути друзів у біді.

— Зачекай, — кажу. — За годину повернуся.

Вона відкидає ковдру, нагинається за сукнею, що лежить поруч з сандалетами.

— Я з тобою.

— Ні! — протестую злякано. — Ні! Ти не підеш. Це зовсім не жіноча справа.

Глянула на мене сухо, холодно. Переді мною знову

1 ... 73 74 75 ... 78
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Заборонена кімната», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Заборонена кімната"