Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Заборонена кімната 📚 - Українською

Читати книгу - "Заборонена кімната"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Заборонена кімната" автора Фред Унгер. Жанр книги: 💙 Детективи / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 74 75 76 ... 78
Перейти на сторінку:
їжачок. І водночас — ні, не він. В її очах стільки серйозності, що це бентежить мене.

— Ти забув, — каже вона стиха, — що іноді жінкам доводиться захищати більше, ніж чоловікам.

— Більше? — всміхаюсь. — Що ж саме?

— Вас, — каже вона.


Дощ припустив ще дужче.

По асфальту лопотять важкі краплини. Калюжі киплять безліччю фонтанчиків. По ринвах плине темна каламутна вода.

До дерева притулений мотоцикл. Біля нього походжає чоловік, підняв комір пальта, руки засунув у кишені. Його волосся зовсім мокре. Я зупиняюсь. Це Мебіус.

— Прикрутіть трохи цей клятий дощ, докторе, — бурчить він. — Я мокрий до рубця.

Мотоцикл, напівтемна вулиця, Поллі. Мебіус дружньо підморгує їй. Він скидається на великого облізлого сенбернара, якому доручили охороняти кошеня.

— З якого часу, — питаю, — ви особисто займаєтесь такими справами?

Він витирає мокрий лоб.

— Гадаєте, я міг доручити це своїй дружині?

— Адже у вас багато людей.

— Якби так!

Поллі стоїть поруч, насунувши на лоба каптур, анічогісінько не розуміє з нашої розмови. Я дуже з цього радий.

— Щось трапилось? — питаю.

— Поки що нічого. Але, можливо, трапиться. Бо сьогодні ввечері — свято у вашому домі. Здається, вони там щось вигадають.

— Саме туди ми і йдемо.

Мебіус витягає руки з кишень.

— Це ви серйозно?

— Там мій батько, — відповідає за мене Поллі.

Мебіус хитає головою.

— Ви з'їхали з глузду. Обоє. І в першу чергу ви, докторе.

— Інакше не можна, — кажу. — Справді, не можна.

Він дивиться на мотоцикл.

— Як довго ви будете там?

— Найбільше — годину.

— Гаразд, — каже він. — Якщо годину…


Міський парк. За ним — пихаті сірі будівлі. Бастілія двадцятого сторіччя. Стіни завтовшки у метр, залізні грати на вікнах. Біля входу — солідна бронзова дошка: «Банкірський дім Девріент і К°». Другий поверх яскраво освітлений. Біля під'їзду — низка автомашин.

Величезні сталеві грати біля входу трохи відсунуті убік, за ними — швейцар у лівреї. Вклонившись, бере моє запрошення, уважно вивчає його. Він — втілення ввічливості, але і втілення суворості.

— Будь ласка, дозвольте запрошення вашої дами?

— Даму я запросив особисто.

Ввічлива посмішка.

— Зрозуміло, пане доктор, зрозуміло. Але мені наказано пускати лише тих, кого запросила дирекція. Чи можете ви зачекати хвилинку?

Чекаємо. Швейцар іде до свого закутку, крутить диск телефону і нерозбірливо бурмотить у трубку. Вклоняється, кладе її.

— Ще хвилиночку, пане доктор. Зараз прийдуть.

Притуляюся до сталевих ґрат і нетерпляче запалюю сигарету. Поллі стоїть поруч, вона бліда. За спиною шумить дощ. З банку долинає сміх, голоси, музика. Потім гуде ліфт, у вестибюлі клацають підбори.

Кріс.

Бальні відкриті черевики, вечірня сукня з великим декольте, палантин, діаманти. Підходить, роздивляється своїми красивими очима сарни Поллі та мене.

— Проходьте! — каже. Швейцар вклоняється.

Яскраво освітлений вестибюль. Мармур, скляні двері, сталеві грати. Луна наших кроків губиться десь у високих склепіннях. Статуї древньогрецьких богів дивляться нам услід сліпими гіпсовими очима. З темного операційного залу віє прохолодою.

Цього разу Кріс відмовляється від ліфта» і веде нас сходами. Червона килимова доріжка, дерев'яні панелі, різьблені» дубові двері. «Європейська дирекція», «Американська дирекція», «Дирекція Близького Сходу, Африки та Східної Азії», «Юрисконсульт», «Генеральний директор», «Президент».

З рипінням прочиняються двері. Кріс відкидає портьєру, пропускає нас уперед.

Злива світла з десятків люстр. М'які килими, у яких ноги потопають по кісточки, на вікнах важкі гардини. Фраки, смокінги, уніформи, вечірні сукні, що залишають спини майже голими. Глухий гомін голосів, зрідка жіночий сміх. Дзенькіт келихів. Офіціанти в білих куртках снують поміж гостей, пропонують шампанське.

В центрі залу стоїть мій дядечко у колі людей в чорних фраках. Коло гойдається, нагадуючи купу пінгвінів на вечірній прогулянці. Якийсь карлик піднімає келих, щось промовляє, пінгвіни шанобливо хитають головами. Десь у глибині залу виблискують окуляри, ліве скельце яких темне: Цахойс, нудьгуючи, оглядає громаду, загадково всміхається, потираючи пальці. Позіхає.

Ось дядечко помітив нас. Підходить до мене, несхвально оглядає мій простий вечірній костюм та зухвале вбрання Поллі, декольте якого, мабуть, він вважає найнепристойнішим серед наявних у залі.

— Ти обміркував мою пропозицію?

— Так, — кажу.

Жестом запрошує нас до кола пінгвінів. Воно розступається перед нами і знову змикається за нашими спинами. Більшість з них незнайомі, декого знаю з газет. Є тут і такі, що почувають себе ніякового у цьому квітнику видатних осіб, наприклад, мій університетський колега Олафсен, що стоїть біля прокурора Бендера і не знає, куди подіти свої руки. Або кривоногий Сметс, якому краще пасують військові чоботи, ніж лаковані туфлі.

Карлик розглядає мене з голови до п'ят у монокль.

— Мій племінник, — каже йому дядечко, немов пропонуючи увазі якесь цікаве. дресироване звірятко. — Ще молодий, норовливий, але дуже здібний. Фахівець з фірмового права. Ми маємо на увазі зробити його членом правління «СОКОНОР». Для політичної рівноваги: він знає французьку мову.

— Ага, — мурмоче карлик, цікавлячись більше Поллі, ніж моєю персоною. — Дуже гарно, дуже мило…

У глибині залу прочиняються двері: входить Уден у супроводі обох Фассбендерів. Його смокінг має такий вигляд, ніби він щойно витяг його з театрального мотлоху і вдяг, поспішаючи на маскарад. Уден дивиться на сліпуче світло люстр, моргає. Старий Фассбендер щось шепоче йому на вухо, вказуючи на мого дядечка. Уден киває. Вони

1 ... 74 75 76 ... 78
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Заборонена кімната», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Заборонена кімната"