Читати книгу - "Житія Святих - Вересень, Данило Туптало"

class="p1">Про чудо, що ним був пізнаний істинний хрест Христовий багато не погоджуються. Дехто каже, що дівиця мертва несена була на поховання і силою хрестною воскрешена. Інші кажуть, що то була вдовиця мертва, а від животворящого дерева ожила, ще інші повідають, що вдовиця якась, лежала хвора в домі, і була при смерті, до неї ото патріарх із царицею прийшов і хрести приніс, поклав на хвору і коли покладено було хреста Господнього, тоді встала здорова. Інші кажуть, що мертвого чоловіка несли до гробу і воскрес доторком до хреста Господнього. Никифор же Калліст, прозваний Ксантопул, у книзі 3-ій, у главі 29-ій, каже, що обидва чуда тоді хрестом Господнім створилися: і вдовиця, що в домі хвора лежала і вмирала, від воріт смертних до життя та здоров'я повернена, і мерця, що до гробу несли, було воскрешено.

У той-таки день помер святий отець наш Іван Золотоустий. І пам'ять святого мученика Папія, що у країні Аикаонській, у царство Максиміліянове по-страдальчому помер.

Місяця вересня в 15-ий день

Cтрaждaння святого мученика Микити

Коли знамення перемоги, чесний і животворящий хрест Господній, у висоту вознісся, тоді тезоіменитий перемозі святий Микита під знамення те прийшов. Учора-бо святкували Воздвиження хреста святого, що є світові непереможна перемога, нині ж пошановуємо святого Микиту, його ж бо ім'я тлумачиться: "перемога". Добрий той воїн Ісуса Христа став ніби під хоругвою під хрестом, щоб воювати супроти ворогів хреста святого за честь Розп'ятого на хресті. Хто ж воює за царя земного, хто за своє життя і марнотну славу, хто за тимчасові багатства; Микита ж святий воював за єдиного Господа свого Ісуса Христа, що є Царем усілякій істоті і славою лицю нашому, і багатством, що ніколи не висякне. Де ж і яким чином цей воїн воював за Христа, послухай.

Коли в часи святого рівноапостольного царя Константина Великого почала віра по цілому всесвіту поширюватися, тоді і в країні Готській, зобабіч ріки Істразасіяло, як світло в темряві, святе благочестя. В тій-ото країні народився, виховався і дістав освіту святий Микита. Теофіл же, єпископ готський, що і на Першому Нікейському соборі бувши, догмати православної віри язиком та рукою утвердив, той Микиту світлом віри святої просвітив і в троїчне сповідання охрестив. Невдовзі прадавня злоба, диявол, не терплячи зріти розширення віри святої і примноження християнського роду посеред варварської землі, помороченої ідолобіссям, підняв брань та гоніння велике на тих, що ісповідали ім'я Христове та вірили в нього, і напустив був князя землі тієї, на ім'я Атанарих, щоб убивав християн і знищував пам'ять їхню на своїй землі. У той час було готам розділення і війна міжусібна і розділилися навпіл: одна частина мала вождем Фритигерна, а друга Атанариха, лютого мучителя. Коли ж обидва ті купнорідні й одноплемінні сторони на брань із собою зійшлися та велику січу вчинили, тоді Атанарих, маючи більшу силу та хоробрість, здолав Фритигерна і переміг воїв його, і прогнав. Бувши переможений, Фритигерн утік у Грецьку країну до христоненависного царя Валента, шукаючи в нього допомоги. Валент же повелів усьому воїнству, що було в Тракії, іти на поміч Фритигерну супроти Атанариха. Зібрав-бо Фритигерн рештки своєї сили, й грецьке воїнсьво взяв від Тракії, і пішов на супостата "Дунай", свого. Переходячи ж ріку Істр, зробив знамення хреста святого і повелів носити перед полками своїми, і так на Атанариха найшов. Учинивши брань велику, силою хрестною здолали християни Атанариха і все його воїнство перемогли: одних мечами посікли, а інших живими взяли; Атанарих же з малою дружиною заледве втік. Відтоді почала більше примножуватись у готах православна християнська віра; бачачи-бо хрестну нездоланну силу, що була у бою, багато повірило у розп'ятого на хресті Господа.

Коли ж помер єпископ Теофіл, настав після нього Урфіл, муж добророзумний і благочестивий, — це він винайшов готське письмо і численні книги із грецької мови на готську переклав і ростив у варварів день у день святу віру у Христа. Сприяв же в тому дбанням своїм і святий Микита, був-бо великорідний і славний у тій землі, багатьох до Христа привів образом благочестя свого і богоодушевленими словами. Невдовзі нечестивий Атанарих знову на своє місце повернувся, владу й силу узяв і за наущенням бісовим підняв люте в своїй землі гоніння на християн, відомщуючи ганьбу свою, що від християн переможений та посоромлений був на брані. Тоді святий Микита ревністю до Бога розпалився, вийшов на брань супроти обох ворогів, супроти видимого й невидимого: воював на невидимого ворога, приводячи невірних до віри, вірних же укріплюючи до мученичого подвигу; воював і на видимого ворога, коли мучителя Атанариха викривав і докоряв у такому безбожжі та нелюдськості, адже безмежне множество вірних людей різним віддавав мукам. І переміг обох: і диявола побив, і мучительську суворість здолав — всі-бо види мук витерпів од тих, що намагалися страждальця доброго від Христа відвернути, і мучитель почудований був, що всією своєю силою не може одного раба Христового, як стовпа кріпкого й нерушного, до свого прихилити безчестя. І що ж чинить беззаконний? Замислив вогнем заморити його, не мігши вбити численними ранами, плоті терзанням та вудів дробленням. Але чого досяг нечестивий? Себе більшою ярістю спалив, аніж мученика, він-бо, хоч і в огні великому був, одначе не згорів тілом, душею ж, як Фенікс із попелу, на ліпше нове і безсмертне життя відродився, а мучитель і без вогню безбожжям згорів, душею омертвів і кісткам своїм уготував при пеклі в попіл розсипатися. Так Микита святий під знаменням хрестним за Христа воював і вийшов переможцем іменем та славою. Тіло ж його, від вогню неушкоджене залишено без поховання і лежало безчесно кинуте. Один же муж, на ім'я Маріян, родом із країни Киликійської, від міста Мопсвестія, вірою християнин благочестивий, той прийшов із якоїсь своєї потреби у землю Готську і затримався в ній на немалий час. Познайомився був із святим Микитою і дружню з ним любов мав, а найбільше тоді полюбив його, коли бачив, що міцно, аж до крові, за віру Христову стояв. Коли ж лежало кинуте святе тіло його, помислив Маріян, як би взяти те тіло улюбленого свого друга та мученика Христового і віднести його на батьківщину свою, але не міг через страх перед князем: заповів-бо князь, щоб ніхто не дерзнув піддати мученика похованню. Надумав же Маріян таємно його взяти вночі, тож коли настала ніч, наготувався вийти на замислене діло, але незручна йому була дорога, ніч-бо вельми