Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Драконяча відьма, Настуся Соловейко 📚 - Українською

Читати книгу - "Драконяча відьма, Настуся Соловейко"

1 178
1
31.08.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Драконяча відьма" автора Настуся Соловейко. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 73 74 75 ... 113
Перейти на сторінку:
Айван

Спершу, я думав не їхати до шахт, та потім, вирішив дещо перевірити.

Якщо стіна реагує на магію відьми – тоді, коли її торкнеться Арман, нічого не зміниться.

Ми неслись наввипередки, як бувало колись давно.

Все наше життя ми змагалися один з одним, та це не заважало нашій дружбі.

Арман, хоч і здавався веселим балагуром, насправді, помічав набагато більше, ніж здавалося. Я й сам іноді дивувався його манері отримувати корисну інформацію клеячи дурня.

Жінки обожнювали Армана. Не можу сказати, щоб у мене були з ними проблеми, та все ж таки, переді мною вони так вуха не розвішували. Дещо інше – так, а от слухати із захватом – ні.

Одночасно зістрибнувши з Дейнідів, ми пішли до шахти.

– Думаєш, відьмакам і справді тут щось треба? – спитав я.

– Якщо і так, ми дізнаємося про це, вони не полишать спроби. Ти ж їх знаєш.

– Так, скоріше за все. Та все ж таки, я не розумію на якого Драна їм ризикувати життям через якусь стіну.

– Може, це не проста стіна, Айване, ми ж не відьмаки, звідки нам знати, правда ж? – він обернувся до мене й уважно глянув в очі.

– Ні, не відьмаки. – відповів я, не відводячи погляд.

Дійшовши до стіни, Арман якийсь час розглядав її у світлі факелу.

– Знаєш, коли дивлюсь на ці символи в мене виникає дивне відчуття – ніби я бачу щось знайоме, тільки от ніяк не можу пригадати, що саме.

Чоловік простягнув руку і торкнувся одного з символів. Я чекав, та нічого не відбувалося, ані синьо-білого світла, ані видінь. Значить, тільки магія відьми зможе активувати символи.

– Глянь, тут щось є! – проговорив друг схиляючись – Якийсь ніж.

Він випрямився і я побачив маленький червоний ніж на його долоні.

– Коли я приходив минулого разу – тут нічого не було.

– Тоді є два пояснення – або ти просто не помітив, або ж тут хтось був після того.

– Другий варіант мені подобається набагато менше.

– І мені, – проговорив Арман – треба пошукати сліди.

Ми витратили ще пів години на кружляння навколо покинутої шахти і вже збиралися йти в інший бік, коли Наєр унюхав слід.

Побігши за ним, ми опинилися на галявині. Посередині виднілися випалена чорна земля.

– Тут відкривали перехід. – задумливо проговорив Арман.

Я кивнув.

– Значить, тут були відьмаки після того, як я пішов. Треба сьогодні ж виставити охорону.

– Не поспішай. Нехай твоя ручна відьма зварить хлопцям якесь зілля, щоб їх захищало, а потім відправляй. Не думаєш же ти, що сюди насмілились сунутись якісь відьмаки недоумки? Вони, певно, увішані амулетами, як жінка прикрасами.

– Що ж, тоді треба зілля варити вже сьогодні.

– Відьма твоя, сам вирішуй. – Арман глянув на мене – Скажи мені, Айване, навіщо вона тобі, насправді?

Я відкрив рота, щоб нагадати другу, що вже все пояснив на засіданні ради, та Арман помахав рукою.

– І не лий мені ту маячню у вуха, яку ти верз на засіданні ради. Навіщо вона тобі?

– Вибач, друже, та поки, не можу сказати.

– Це якось пов'язано з твоєю лабораторією?

– Так.

Чоловік кивнув.

– Тоді спитаю по-іншому. Айване, що сталося між вами там, у лісі, поки ти нічого не пам’ятав? Ти спав з нею?

Зелені очі уважно слідкували за виразом мого обличчя.

– Яке це має значення?! – спитав я роздратовано.

– О, то ти спав з нею! Дран забирай, Айване! А зараз?

– Ні! – відрубав.

– Але ти її хочеш, я правий?

– Навіть якщо і так, що з того?! – розізлився я.

– Послухай, вона звичайно симпатична, і пахне непогано, а ще нікого не вбивала, та ти драконоборець, Айване! Що ти, Дран забирай, збираєшся з нею робити, коли вона стане тобі не потрібна?

– Вбити звичайно. – відповів холодно.

– Справді? – спитав Арман ущипливо – Я бачу, як ти на неї дивишся. Ти поселив її в кімнаті нагорі, ти вдягаєш її, як Лерду, ти навіть нежить її не вбив, хоча повинен був! Вона може і не обпоїла тебе зіллям і не зачаровувала магією, та ти вже підпав під її чари, Айване – жіночі чари! Ти це розумієш? Ти може, не хочеш цього визнавати, та навіть, коли відьма більше не буде тобі потрібна, ти не схочеш її вбити, скоріше за все – зачиниш її десь у підземеллі й будеш регулярно приходити вночі.

Я насмішкувато фиркнув, уявивши таку картину.

– Що ти хочеш, Армане?

– Хочу, щоб вона не звела тебе з розуму! Припини все просто зараз! Щоб ти там не робив! Тому що, Дран забирай, поки що, сполохи синьо-білої магії в тобі бачу тільки я, Айване! Та скільки мине часу, коли її побачать всі?

– І давно ти побачив?

– Вчора. Та це майже непомітно. Я не буду ще раз питати, що ти робиш, вочевидь, ти не відповіси мені, та подумай про те, що я сказав.

– Я вдячний тобі за пораду, друже, але буду робити, що вважаю за потрібне.

Чоловік кивнув і криво посміхнувся.

– Нічого іншого, я від тебе і не очікував. Ходімо, я хочу розім'ятися поки є час.

Легко перестрибнувши через галявину, Арман побіг у бік гарячих озер. Дейніди понеслися слідом.

Як і завжди, у самій гущавині лісу, я побачив напівзруйновану часом й суворим кліматом статую.

Високий чоловік тримав в одній руці меч, а в іншій клубочилося щось на кшталт блискавки. Важко було сказати, кого саме закарбував камінь, лиця майже не залишилось. Зате постамент, вкритий сіткою незнайомих мені, та й будь-кому з драконоборців символів, зберігся досить добре.

Мене завжди цікавило звідки тут, посеред Чорного лісу взялася ця скульптура? Та ще й вкрита дивними письменами.

Казали, що це руїни древнього храму, де колись вклонялися Ректосу.

Та хтозна чи це правда?

Коли ми поверталися, в голові билося одне питання, що не давало мені спокою.

– Кажи вже давай, Айване! Я просто бачу, як у тебе в голові шестерні крутяться. – насмішкувато проговорив друг.

– Що ж, хочу спитати, а як пахне для тебе Даная?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 73 74 75 ... 113
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Драконяча відьма, Настуся Соловейко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (1) до книги "Драконяча відьма, Настуся Соловейко"
Innagavr
Innagavr 12 вересня 2023 12:35

Дуже дякую, книга цікава! Добре прописаний світ, захоплює з першої сторінки! А головне- українською!!!