Читати книгу - "Повернути себе. Том 1, Олександр Шаравар"

Розділ 13

Десантний бот восьмого покоління з аграфським маскуванням був дуже рідкісним кораблем для людських держав. Звісно, ​​у Центральних світах можна зустріти навіть десяте покоління. Але в більшості країн, що не входять до складу сателітів Центральних світів, можна було й не мріяти про щось подібне. І це просто про кораблі останніх поколінь. А вже про маскування виробництва аграфів взагалі можна було не нагадувати. Аграфи просто так не надавали свої технології людям, лише в окремих випадках за дуже велику ціну, причому гроші їх не цікавили, оскільки вони були творцями Банку Центральних Світів який і випускав валюту для всієї Співдружності.

Так що Пашу навіть не уявляв, що довелося зробити командуванню “Ардени”, щоб отримати собі такий десантний бот. А також ставало зрозумілим, чому майор Гівс погодився віддати нам його. Заради порятунку своєї дочки, він був готовий на багато чого, мабуть, попроси його Декс передати ключі управління всією базою, то він і на це погодився б. Щоправда, Терн не розумів, чому тоді Джуві вирушає з ними. Адже це по суті завдання, на яке вони вирушають в один кінець. Рядовий реально оцінював шанси на те, що вони впораються, і вони були не більше трьох-чотирьох відсотків, і це з урахуванням навіть Декса. От і не розумів Пашу, чому майор відправляє свою дочку разом із ними.

Закінчивши обідати, Пашу попрямував до майстерні, в якій мали полагодити за ніч його скафандр. Їхній загін мав пріоритет у ремонті завдяки Дексу, так що хлопець сподівався на те, що скафандр був уже готовий. Ремонтні майстерні знаходилися на мінус сороковому рівні, і доступ туди мали небагато людей, тож просто так туди було не пройти. У зв'язку з цим насамперед Пашу відправив запит на відвідування майстерень штуіну бази, отримавши від нього  підтвердження, що скафандр готовий, хлопець відправив копію підтвердження до служби безпеки. Через хвилину йому на нейромережу прийшла одноразова перепустка, обмежена в одну годину.

Через те, що база будувалася з урахуванням протидії загарбникам, просто спуститися на одному ліфті не вдасться. Необхідно було спускатись на трьох ліфтах, розташованих у парі сотнях метрів один від одного. Дорогою до майстерень, Пашу зауважив, що на нього звертали увагу невідомі люди, переважно це були його ровесники, плюс мінус років п'ять-сім. І якщо дівчата дивилися на нього оцінювально, то хлопці практично все проводили його злісними поглядами.

Як і припускав Терн, ледве дізнався про те, хто така Джуві, про їхню проведену ніч знали дуже багато. Пашу довелося старанно вдавати, що він не бачить кидані на нього погляди. Вже в самих майстернях він полегшено видихнув, хоч тут ніхто не свердлитиме його поглядом.

—  Я за своїм Урлаком, - сказав Терн, відправивши охоронцеві перепустку.

— Сто сімдесят четвертий бокс. — промовив охоронець.

—  Дякую, - відповів хлопець охоронцеві у важкому скафандрі "Бейстар". Ці скафандри були непризначені для повноцінних боїв, вони призначені протидії слабоозброєному натовпу і вважалися не військовими, а поліцейськими.

Бокси, здебільшого, були закриті, але деякі були з піднятими воротами і через них можна було побачити працюючих техніків. Збоку це була досить кумедна картина.

Людина сидить у кріслі, не реагуючи ні на що довкола, із заплющеними очима. У цей час навколо нього літають десятки дроїдів, котрі займаються ремонтом техніки. Здебільшого це були скафандри, у кількох боксах стояли “стріли”, ще в одному “кретчет”. Більшу техніку ремонтували на місцях зберігання.

Сто сімдесят четвертий бокс було відкрито. Варто хлопцеві туди зазирнути, як йому довелося зробити кілька кроків назад тому, щоб не потрапити під дроїда, який встановлював броню на середній скафандр.

Його ж скафандр був у розібраному вигляді навколо платформи для одягання. Поруч із платформою у кріслі сиділа технік. І від її зовнішнього вигляду хлопець навіть свиснув. У неї не було однієї руки, замість неї стояв протез, який являв собою багатофункціональний інструмент. Прямо зараз від нього йшло кілька рухомих шлангів у бік скафандра, що ремонтується, і навіть звідси Терн бачив, як там зрідка виблискували іскри зварювання. На голові дівчини-техніка був одягнений шолом із портативним позовом, явно для допомоги у роботі.

—  Оу, значить, це ти завалив нашу принцеску. - почув Пашу голос дівчини, яка навіть не повернулася до нього, натомість навколо нього облетів один з дроїдів. - Я б і сама була не проти випробувати такого солодкого хлопчика.- Після чого Пашу почув, як вона голосно облизнула свої губи.

—  Я прийшов за своїм скафандром, - сказав хлопець.

— Одягай, зараз підженемо під тебе параметри нового щита. У старого згоріла чверть дефлекторів. Простіше було встановити повністю новий, ніж намагатися відновити той, - пояснила технік. - І тому що у нас на складі було кілька зайвих комплектів з "Лірітики", то я і встановила його. Щит на десять відсотків потужніший, регенерація щита збільшена на три відсотки. Щоправда, енергоспоживання теж збільшилося, тож мінус година роботи. Але, думаю, тобі захист буде важливішим.

—  Дякую, - відповів Терн, вставши на платформу, дроїди одразу кинулися до скафандра і почали збирати його навколо хлопця.

—  Нема за що, - відповіла технік, так і не повернувшись до нього.- Але якщо хочеш зробити приємно, то повертайся якнайшвидше і покатай на своєму здоров'яку, - пожартувала дівчина, після чого голосно засміялася.

—  Можна без цих жартів? - Запитав Терн, у відповідь він почув лише нову хвилю сміху від дівчини.

Через десять хвилин Терн нарешті зміг залишити ремонтний бокс і вже в скафандрі вирушити в один з ангарів, де й стояв десантний бот, яким вони вирушать в дорогу. За цей час він ледве від збентеження не згорів, настільки хтиво жартувала технік, а він і не знав, як відповісти їй. Грубо не можна, адже вона все-таки займалася ремонтом його скафандра і ремонт був зроблений дуже якісно. А як це зробити в рамках пристойності він не знав.