Читати книгу - "Мої сімейні обставини, Анна Лерой"

Я з усіх сил заплющую очі і уявляю саме ідіотське своє бажання. І воно показується.

З кожною секундою ця думка мене захоплює все сильніше. Вона настільки божевільна, наскільки правильна, що мене ніби осяває — сотні спалахів проносяться перед поглядом. У моєму бажанні є все — частинка дитинства і затишок, дорогі спогади і нові горизонти, можливості зростання і розвитку і багато-багато стомлюючої, але цікавої роботи.

А ще Ф’юрін прав, я маю право продиктувати свої умови. Але мій чоловік — інтриган і хитра сволота — міг би і більш детально підказати. Якби не Рада, я не змогла б настільки сконцентруватися, відсунути горе і емоції і побачити гідний мене варіант розвитку подій.

— Дякую, — я не стримую сліз, але в цей раз я плачу від радості. Хоч якесь розмаїття в низці нервових і сумних днів.

— Вітаю, — з розумінням посміхається Рада. Її підтримка дає мені впевненість у власних силах. Одними знаннями ситий не будеш, мені потрібно витримати, відстояти своє право. І те, що Рада не впадає у відчай, дізнавшись про коханого чоловіка більше, ніж хотілося б, теж дає мені сміливість.

— Підемо до нього разом, — я міцно стискаю руку подруги і простягаю другу Каріссі. Відьмочка дивується, але береться за неї.

— У мене є ідея — думка, мій проект. Але сама я не впораюся, — я чесно пояснюю ситуацію. Але коли Карісса просить розповісти зміст мого «проекту», я відмовляю. — Я би хотіла, щоб ви почули про нього вже в залі територіальної ради і зробили свій вибір. Не хочу вас змушувати. І якщо я не зможу відстояти його — своє майбутнє, то значить, мені рано про таке думати...

— Як скажеш, але я вірю в тебе, — погоджується Рада. Мені навіть здається, що вона здогадується, що саме у мене на душі.

— Тоді треба йти саме зараз, — квапить нас Карісса. — Поки загальний збір тільки почався, і вони не перейшли до теми імпорту алкоголю.

Незважаючи на пізній вечір, життя в палаці кипить, не перестаючи. Ще ніколи я не бачила одночасно стільки людей в цих стінах. Напевно, в місті навіть не знають, чому всі наче збожеволіли. Втім, серед натовпу нашому маленькому загону загубитися простіше простого.

Я нарешті відчуваю себе вільно і зручно. Я почула себе. Переді мною цілком досяжна мета, а підтримка друзів додає впевненості в своїх силах. Тепер все має пройти так, як потрібно мені.

З кожним кроком вперед мені спокійніше, хоча повинно бути навпаки. Звичайно, це дрібниці, але Рада привезла мої речі. Вони куплені мною і для мене, тому я більше не здаюся собі незграбною в сукнях з чужого плеча. Я виглядаю саме так, як хочу виглядати.

Слідом за мною йдуть дві відьми: найкраща подруга і та, яку зі мною зв'язав випадок. Дійсно, іноді вистачає й півгодини, щоб зрозуміти: з цією людиною я хочу і зможу спілкуватися ще багато років. У шлунку тепло від декількох пляшечок зілля — одне легке заспокійливе, знеболююче і енергетик. Тепер я щонайменше не виглядаю посірілою від горя і турбот. Якби була можливість виспатися і відпочити… Але у мене все менше часу. Я маю встигнути, поки нова, ще не призначена територіальна рада збирається.

З охороною ніяких проблем не трапляється. Досить ткнути пальцем на один з портретів: там уся наша сім'я, і ​​я в тому числі. Але майже біля самих дверей в зал я стикаюся з Ремом.

— Ти не поїхала? — дивується він. Що ж, я вдячна Ф’юріну за те, що він мене попередив про плани брата. Тепер я готова до тієї реакції, яку бачу у Рема.

— Як бачиш, — посміхаюся я у відповідь. — Ф’юрін попросив зібрати все своє майно, перш ніж їхати. Ось йду за цим «своїм» прямо в зал — той, що за твоєю спиною.

— Навіщо тобі? — хмуриться Реман і робить крок в сторону, перекриваючи мені шлях.

— А з чого це мені відповідати на твої питання? Ти мені точно не указ. Я буду мати справу тільки з Аміром, — я підходжу до нього майже впритул.

Пару років тому мене, може бути, збентежила б така крихітна дистанція між нами, але не зараз. Я підіймаю підборіддя і нахиляюся вперед, ніби збираюся зробити ще один крок і притиснутися до Ремана. Той за частку секунди до зіткнення встигає відступити. При цьому вираз обличчя у нього стає спочатку розгубленим, а потім роздратованим.

— Амір зараз не розглядає питання про дрібниці! Сукні та книги можна вислати і пізніше.

— Реман, ти мене дивуєш, — я повільно, але просуваюсь до заповітних дверей. — Я все ще уроджена Флейм, це нікуди не зникло. Якщо мені потрібно, вся територіальна рада буде рахувати мої шпильки і панчохи...

— Ти в своєму розумі? — шипить мені у відповідь Рем. — Це не те зібрання, куди можна увірватися...

— Геть з дороги, — його поблажливий тон мені і раніше не подобався, але тепер він особливо неприємний, і я різким помахом руки наказую Реману відійти. — Я пройду туди як Заступниця Лайм Вікторі Флейм, дружина Еріха Мореста Ф’юріна. Мені не потрібен дозвіл для того, щоб бути присутньою в цьому залі. Ні твій, ні Аміра. І відьми пройдуть зі мною. Якісь проблеми?

— Лайм, ти!.. — він червоніє і, здається, хоче схопити мене за руку, але різкий порив повітря відштовхує його. Я злегка повертаюся вправо і бачу, як Рада застигла в бойовій стійці і напружено переплітає пальці. Відьми бувають грізним аргументом в суперечці, і він у мене є.

—  З дороги, Реман. Або я застосую силу.