Читати книгу - "Таємниця Еванжеліни, Олеся Лис"

Знайома маленька пташка виникає прямо з повітря і, зробивши кілька кіл над нашими головами, сідає Клейвоанту на плече. Залою розливається мелодійний щебет.

— Стрижик? — здивовано вигукую. — А що він тут робить?

— Ось як ти його назвала, — хмикає мій співрозмовник. — Цікаво…

Знизую плечима.

— Пташка мені нагадала стрижа. Тільки це зовсім не пташка… Правда? Я бачила у книзі… Це душа матері Гленна?

— Ні, що ти! — погладжує стрижика по пір'ячку. — Душа Леоли пішла на переродження, як і годиться.  Це егрегор…

– Що таке егрегор? — насуплююсь.

— Як би тобі пояснити… Скажімо, це матеріалізоване посмертне бажання. У нашому випадку — Леоли. Вона хотіла зберегти життя синові і зробила для цього все, що могла, висушила себе магічно до дна. Але бажання було настільки сильним, що останні крихти магії дали йому матеріалізуватися. Егрегор бачив у тобі порятунок для Гленна і робив усе можливе, щоб ти його здійснила — не дав алладісу нашкодити тобі, врятував Сета, спонукав до пробудження сили, показав фрагменти життя Еви... А, варто було тобі подумати, що ваші стосунки з Теодором можуть якось вплинути на твоє рішення, негайно стер спогади. Завдання егрегора зробити все можливе, щоб врятувати Гленна. І йому це вдалося.

— Тобто ви хочете сказати — це моя вина, що Теодор все забув?

— А хіба ти цього не бажала? — підіймає кущисті брови.

— Так… але це був миттєвий порив… — спантеличено хитаю головою.

— Цього цілком достатньо. Якщо егрегор вирішив, що тобі хтось чи щось заважає, він, не замислюючись, його усуває.

Раптовий здогад, наче голкою пронизує моє серце.

— Як помер чоловік Еви? — хрипко питаю, вже розуміючи якою буде відповідь.

— Серцевий напад, — Клейвоант незворушно й далі собі погладжує стрижика. — Хендрік був уже не молодим. А того дня він сильно перестарався, караючи тебе...

Притискаю пальці до губ, давлячи приголомшений вигук. Навіть не сумніваюся у тому, хто винен у цьому нападі.

— То яке з бажань ти обираєш?

— У сенсі яке? Можна лише одне?

Серце в грудях завмирає. Як я про це не подумала?

— Звичайно одне, — пирхає драод. — Виконання бажань процес трудомісткий та енерговитратний. Цілий рік артефакт насичується магією, щоб його виконати, а то й два чи десять. Залежить від самого прохання. У Гленна важкий стан, та й переміщення в інший світ не з простих бажань. Магії висмокче купу…

Мені треба обирати? Вибирати між життям у своєму світі та здоров'ям дитини?

Руки починають тремтіти. Поспіхом ховаю їх під стегна, грію похололі від жаху пальці.

— Я не хочу обирати… — хриплю.

У горі починає дряпати.

Але Клейвоан незворушно відводить погляд. Знизує плечима. Мовляв, хочеш чи ні, а доведеться. Твої муки нікого не хвилюють.

Хапаю повітря, в грудях тисне.

Прикриваю очі.

Я можу повернутися додому, стати добрим фахівцем, працювати в науковому інституті, допомагати рятувати життя, проводити важливі дослідження. Я можу бути корисною суспільству. Я можу побудувати своє життя, як забажаю. Переді мною відкриті усі двері. Біологія — популярна наука в Європі. Я можу вчитись за кордоном, поступити в аспірантуру у Франції чи Німеччині… Подорожувати, розвиватись, учитись, бути вільною…

Або вилікувати Гленна й навіки залишитись у Ласфарії. У світі без технологій, у світі магії. У світі, де я нічого не важу. Жінка, другий сорт. Недолюдина, долею якої розпоряджаються чоловіки.

Залишитись поряд з Теодором, який тужить за дружиною, любить своїх дітей і не відчуває до мене нічого крім жалю та подяки… І це тільки в кращому випадку…

Чи зможу я існувати біля нього, шалено кохаючи, лягати щоночі в ліжко, знаючи, що він поруч, за кілька метрів від мене, бачитися з ним за вечерею і вдавати, що нічого між нами не було?

А може він мене видасть заміж за когось, хто стане йому в пригоді, допоможе примножити статики, збільшити вагу у суспільстві. Чи можу я належати іншому чоловікові?

Але ще гірше, якщо він вирішить, що знечестив мене, і сам із почуття провини одружується зі мною. І все життя ненавидітиме, підсвідомо сприймаючи тягарем. Або зустріне кохання, одружиться з чудовою, нормальною дівчиною, що стане матір’ю хлопчикам. А я буду жити поруч, спостерігати за його щастям і повільно вмирати від туги…

Горло здавлює спазмом, у грудях починає пекти розпеченим залізом. Моє життя чи життя Гленна? Милого невинного хлопчика, який чекає на мене, готує старанно подарунок.

І щоки печуть, там де його м’якенькі вуса залишили сліди він поцілунків.

До крові закушую губу, вже в глибині душі розуміючи, що вибір зроблено давно.

— Я бажаю… — беззвучно шепочу.

Стрижик спурхує з плеча Клейвоанта і з глухим ляскотом прямо в повітрі розсипається смоляними пластівцями, які починають кружляти, як величезні чорні сніжинки. А прямо мені в долоні падає оніксовий блискучий камінь.

— Я бажаю...

***

Обрій забарвлюється багрянцем. Я ступаю на вологу від ранкової роси траву і чую за спиною, як вже зі звичним ляскотом закривається перехід. Легені наповнюються свіжим ароматним повітрям. З насолодою вдихаю цей запах з нотками останніх літніх квітів, соковитих трав, вологої землі та освіжаючої прохолоди.

Теодор сидить так само, як показувало чарівне дзеркало, схиливши голову і спершись ліктями об коліна. Я могла б подумати, що він заснув від довгого очікування, але стислі до побілілих кісточок кулаки вказують на напругу, що скувала його тіло.

— Тео! — видихаю разом із клубком теплого повітря дороге ім'я. Воно білястим серпанком зривається з губ і розчиняється в повітрі. Чоловік здригається від несподіванки, але не підіймає голови, ніби не вірить у те, що почув.

— Тео! — повторюю голосніше, роблю кілька кроків назустріч.

Обережно опускаюся перед ним на коліна, тремтячими пальцями проводжу по жорстких неслухняних кучерях, задихаючись від ніжності і туги, що переповнює серце. І навіть не встигаю пискнути, як опиняюся в нього на колінах у міцних, навіть трохи болючих обіймах. Але цей біль зараз мені потрібний, ця жорсткість, ця сила.