Читати книгу - "Око дракона, Дар'я Пойманова"

Він швидко оглянув моє змарніле обличчя і залеглі синці під очима.

Я на мить прикрила очі, дозволяючи собі забути, де ми перебуваємо. Усього на мить.

Але потім я перша відсторонилася, бо часу зараз гаяти було не можна. Рузан хоч і насупився, але також зробив крок назад.

— Є дві новини, — почала я.

— Дай вгадаю — одна хороша, друга погана? — хмикнув він, і швидко визирнув з-за тканин намету, щоб переконатися, що нас ніхто не чує.

— Та ні, швидше одна погана, а друга ще гірша.

— Оптимістично, — у його голосі вже не звучали нотки здивування, радше прийняття. — Говори.

І я розповіла все, починаючи з мого потрапляння до замку, і на моменті, коли я розповіла про те, що саме відбувається зі служницями за зачиненими стінами, чоловік різко видихнув, але я запевнила його, що зі мною нічого подібного не сталося. Далі я повідала йому про знайомство з цікавою дівчиною Карін і про її допомогу в пошуках карти. Згадувати раптові приступи я не стала. Ні до чого йому зараз ще й про це хвилюватися.

— Не подобається вона мені, — різко відрізав він. — З чого б їй тобі допомагати? Як багато вона знає?

— Гадки не маю, — я замотала головою. — Знаю, що я прозвучу зараз наївно, але вона здавалася мені щирою.

— Ще б пак, — хмикнув він. — Їх навчають бути щирими, Кліо.

Я повільно кивнула, розумом розуміючи, що він має рацію. Проте все одно, згадуючи її співчутливий голос сьогодні... Дівчина була налякана моїм станом і здавалося справді хоче допомогти. А можливо вона вже зв'язалася зі своїм королівством, передаючи новину про те, що одна з бастардок хвора.

Я мотнула головою, відганяючи від себе ці думки. Зараз не про це потрібно переживати.

— На жаль, вона єдине моє джерело, — зітхнула я, масажуючи скроні. — У нас буде тільки одна спроба. Якщо карта не в кабінеті...

— Відставити паніку, — Рузан злегка нахилився і клацнув мене по носі.

— За що!? — обурено вигукнула я.

— Не вішай носа завчасно, — його губи розтягнулися в усмішці, а погляд, спрямований на мене, потеплішав. — Кабінет звучить, як найлогічніший варіант. Я сумніваюся, що подібний артефакт король би став вивішувати в усіх на виду. А судячи з твоєї розповіді, до кабінету мають доступ далеко не всі і це тільки підкріплює теорію.

— Так, але що, якщо він ховає карту десь у таємній кімнаті або ж прихованому підземному кабінеті? — понизивши голос, я надала своїй пропозиції містичного відтінку.

— Угу... — скептично протягнув він. — Ще якісь ідеї?

— Дуже багато, розповісти?

— Ні.

Я хмикнула, ось так він завжди.

— Тоді зробимо так: я влаштую невеличку диверсію, щоб відволікти солдатів і дати тобі можливість потрапити в кабінет.

— Але тоді нам потрібна буде велика диверсія, — зазначила я. — Охорони там зараз хоч і небагато, але сумніваюся, що якась дрібниця зможе їх відірвати від своїх постів.

Рузан задумався, мабуть, уже придумуючи план дій у голові. За кілька миттєвостей, він кивнув, немов погоджуючись із собою, і глянув на мене.

— Я дам тобі час. Щойно карта опиниться в тебе, не замислюючись біжи до головних воріт, там тебе зустріну я. І звідти вже попрямуємо до причалу, — його голос звучав рівно, і мені раптом уявилося, що саме так він і віддавав накази солдатам, ще коли був капітаном. — Про корабель я вже домовився. Якщо карти там усе-таки не виявиться... все одно біжи до воріт. Значить впораємося якось без неї. Не смій ризикувати своїм життям заради цього, ти мене зрозуміла?

Я скривилася, але під пильним поглядом Рузана все ж кивнула, погоджуючись.

Ми ще кілька хвилин обговорювали всі деталі і різні варіації подій, які можуть статися, але підсумок завжди був один і той самий: зустрічаємося біля головних воріт і тікаємо з цього Королівства.

Тепер, коли в нас був побудований, хоч і трохи хиткий, але все ж план, у мені ніби відкрилося друге дихання. Я пам'ятала для чого ми тут.

Рузан уже було хотів іти, проте в останню мить зупинився і, розвернувшись, підійшов до мене і, взявши моє обличчя в долоні, залишив легкий поцілунок на моєму лобі.

— Будь обережна, — прошепотів він.

Розгубившись, я не одразу здогадалася відповісти «Ти теж», тільки зніяковіло кивнула, і наступної миті він уже зник у натовпі артистів, що проходив повз.

Я не змогла стримати посмішки і ще кілька хвилин стояла в тіні намету, намагаючись заспокоїтися.

Зробивши кілька глибоких вдихів і видихів, я струснула головою і акуратно, не забувши перевірити своє оточення, вийшла з тіні намету.

Знайшовши свою залишену вуаль, я знову накидаю її на голову і, забравши тацю, на яку вже скинули купу брудних келихів, прямую прямо в замок.

Скориставшись метушнею, я залишаю тацю на кухні і на виході підібравши мітлу, швидко прямую в бік кабінету. Чим далі я йшла всередину замку, тим безлюдніше ставало навколо. Але потім теплий, майже гарячий вітер доніс до мене крик. До нього додалися ще й голоси, і я здогадалася: Рузан почав діяти.

Потрібно поквапитися.

Відкинувши швару, яку я весь цей час тягала за собою, роблячи вигляд, що прибираю, я нарешті дісталася кабінету. Крики людей було чутно навіть тут. Я бачила, як напружено солдати переглядаються один з одним, не розуміючи, що їм робити: бігти на допомогу або ж залишатися й охороняти кабінет короля.

Зупинившись за стіною, я заплющила очі, намагаючись придумати, як позбутися солдатів, не застосовуючи магію. Упевнена, в моєму стані це буде чревате наслідками не тільки для замку, а й насамперед для мене.

— Допоможіть!

Я здригнулася, почувши поруч жіночий крик.

— Ну чого ви стоїте!? — продовжувала голосити дівчина, і я одразу впізнала в цих істеричних нотках голос Карін. — Там таке! Прошу! На допомогу!

Солдати схвильовано переглянулися, однак, мабуть, стан дівчини був для них достатнім доказом, що відбувається щось серйозне. Вони кивнули й побігли слідом за Карін. І знову вона мені допомагає. Цікаво, яку ціну мені доведеться заплатити за її бажання допомогти.