Читати книгу - "Сезон гроз"

Очі Еґмунда були холодними, в них так і не з’явилася навіть тінь остраху. Його зовсім не лякає перспектива банітування, зрозумів Геральт, він і не думає про вигнання чи животіння на чужині, не думає про «Ахеронтію», не думає про Пайш де Мар. То про що ж він думає?

— Сину, — повторив король, — нічого тобі сказати?

— Тільки одне, — процідив Еґмунд. — Одна з народних мудростей, які ти так любиш. Нема більшого дурня, ніж старий дурень. Згадаєш мої слова, любий батечку. Коли надійде час.

— Забрати їх, замкнути і стерегти, — наказав Белогун. — Це твоє завдання, Ферранте, твоя роль інстигатора. А тепер прикликати мені кравця, мажордома і нотаря, всі інші геть. А ти, відьми́не… Навчився ти чогось сьогодні, правда? Чогось про себе довідався? А саме того, що ти наївний фраєр? Якщо ти це зрозумів, то з твого візиту сюди буде якась користь. Котрий візит саме закінчився. Гей, там, двоє до мене! Випровадити відьми́на до брами і викинути за неї. Припильнувати, щоб він раніше не свиснув чого зі срібної застави!

* * *

В коридорі за вестибюлем їм перегородив дорогу капітан Ропп. В товаристві двох чоловіків зі схожими очима, рухами і поставою. Геральт міг би побитися об заклад, що всі три служили колись в одному підрозділі. Раптом зрозумів. Раптом здогадався, що станеться, як розвиватимуться події. Тому не здивувався, коли Ропп заявив, що бере на себе нагляд за ескортованим і наказав гвардійцям відмарширувати. Знав, що капітан накаже йому йти за собою. Так, як він і очікував, двоє інших залишилися ззаду, за його спиною.

Передчував, кого застане в кімнаті, до якої вони ввійшли.

Горицвіт був блідий як мрець і виразно переляканий. Але, мабуть, неушкоджений. Сидів на кріслі з високою спинкою. За кріслом стояв худий тип з волоссям зачесаним і зв’язаним у косичку. Тип тримав у руці мізерикордію з довгим, тонким, чотиригранним вістрям. Вістря було націлене в шию поета, під нижню щелепу, скісно вгору.

— Тільки без дурниць, — попередив Ропп. — Без дурниць, відьми́не. Один необачний крок, навіть один рух, а пан Самса заколе музи́ку як вепра. Не завагається.

Геральт знав, що пан Самса не завагається. Бо очі пана Самси були ще паскудніші, ніж у Роппа. То були очі з дуже особливим виразом. Людей з такими очима можна було часом зустріти в трупарнях і прозекторіях. Вони туди наймалися зовсім не заради плати, а щоб мати нагоду реалізувати свої приховані нахили.

Геральт вже розумів, чому принц Еґмунд був спокійним. Чому без остраху дивився в майбутнє.

І в очі батька.

— Ми тільки хочемо, щоб ти був слухняним, — промовив Ропп. — Будеш слухняним, то обидва врятуєтеся.

— Зробиш те, що ми накажемо, — брехав далі капітан, — то відпустимо і тебе, і віршокрута на свободу. А як опиратимешся, то обох вб’ємо.

— Ти робиш помилку, Роппе.

— Пан Самса, — Ропп не перейнявся попередженням, — залишиться тут з музи́кою. Ми, себто ти і я, вирушимо до королівських кімнат. Там буде охорона. Як бачиш, я маю твій меч. Вручу його тобі, а ти займешся охороною. І відсіччю, яку охорона встигне викликати, перш ніж ти всіх їх позабиваєш. Почувши рубанину, лакей виведе короля через таємний вихід, а там чекатимуть панове Ріхтер і Твердорук. Вони дещо змінять тутешнє успадкування трону та історію тутешньої монархії.

— Ти робиш помилку, Роппе.

— Тепер, — сказав капітан, підходячи дуже близько. — Тепер ти підтвердиш, що зрозумів завдання і його виконаєш. Якщо ти цього не зробиш перш, ніж я подумки порахую до трьох, пан Самса проткне музи́ці перетинку в правому вусі, а я рахуватиму далі. Як не буде очікуваного ефекту, пан Самса штрикне в друге вухо. А потім виколе поетові око. І так далі. Аж до кінця, яким буде проколювання мозку. Починаю рахувати, відьми́не.

— Не слухай його, Геральте! — Горицвіт якимсь чудом видобув звук зі стиснутої горлянки. — Вони не насміляться до мене доторкнутися! Я знаменитий!

— Він, — холодно оцінив Ропп, — схоже, не сприймає нас всерйоз. Пане Самса, праве вухо.

— Стій! Ні!

— Отак краще, — кивнув головою Ропп. — Так краще, відьми́не. Підтвердь, що ти зрозумів завдання. І що виконаєш його.

— Спершу відведи стилет від вуха поета.

— Ха, — реготнув пан Самса, піднімаючи мізерикордію високо над головою. — Так добре?

— Так добре.

Геральт лівою рукою вхопив Роппа за зап’ястя, правою за руків’я свого меча. Ривком притягнув капітана і з усіх сил вдарив його чолом в обличчя. Хруснуло. Перш ніж Ропп упав, відьми́н вирвав меч з піхов, одним плавним рухом, з короткого повороту відрубав пану Самсі підняту руку з мізерикордією. Самса вереснув, звалився на коліна. Ріхтер і Твердорук кинулися до відьми́на з видобутими стилетами, він стрибнув між ними піввольтом. В прольоті розтяв шию Ріхтера, кров бухнула аж на звисаючу зі стелі люстру. Твердорук напав, звиваючись у ножових фінтах, але спіткнувся об лежачого Роппа, на мить втратив рівновагу. Геральт не дозволив йому її відновити. Зробивши швидкий випад, вдарив знизу в пахвину, і вдруге, зверху, в сонну артерію. Твердорук впав, згорнувся в клубок.

Пан Самса здивував. Хоч без правої руки, хоч стікаючий кров’ю з обрубка, лівою знайшов на підлозі мізерикордію. І замірився нею на Горицвіта. Поет скрикнув, але зберіг притомність думки. Впав з крісла і відгородився ним від напасника. А Геральт не дозволив пану Самсі на більше. Кров знову забризкала стелю, люстру і недогарки свічок у люстрі.

Горицвіт звівся на коліна, сперся чолом об стіну, після чого почав сильно і фонтаноподібно блювати.

До кімнати вбіг Феррант де Леттенгоф і з ним кілька гвардійців.

— Що тут відбувається? Що трапилося? Юліане? З тобою все гаразд, Юліане?

Горицвіт підняв руку, показуючи, що відповість пізніше, бо зараз має інші справи. Після чого знову почав блювати.

Інстигатор наказав гвардійцям вийти, зачинив за ними двері. Придивився до трупів, обережно, щоб не наступити на пролиту кров, і пильнуючи, щоб кров, яка капотіла з люстри, не поплямила його дублета.

— Самса, Твердорук, Ріхтер, — розпізнав. — І пан капітан Ропп. Довірені особи принца Еґмунда.

—