Читати книгу - "Метелик"

368
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Метелик" автора Анрі Шарр'єр. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 74 75 76 ... 172
Перейти на сторінку:
дня на день я ходжу все довше й довше. Сьєрра залишає в нас пляшку з камфорною олією, і друзі натирають мені не тільки ступні, а й м’язи на литках та стегнах, які за останні тижні, коли я не вставав, дуже ослабли.

Тюремник на мурашнику

Є в нашій залі двоє мовчазних чоловіків, які ні з ким не розмовляють. Завжди тримаючись один біля одного, вони перешіптуються МІЖ собою так ТЦ?0, що ніхто нічого не може почути. Якось я пропоную одному з них американську сигарету з коробки, яку мені приніс Сьєрра. Він дякує мені, а потім каже:

— Франсуа Сьєрра — твій друг?

— Так, він мій найкращий друг.

— Може, якщо якогось дня все піде погано, ми передамо тобі через нього свою спадщину.

— Яку спадщину?

— Ми, мій друг і я, вирішили, якщо нас засудять до гільйотини, передати тобі свою капсулу, хай вона згодиться тобі під час нової втечі. Тож ми вручимо її Сьєрра, а він уже дасть її тобі.

— Ви гадаєте, що вас засудять до страти?

— Майже певні цього, у нас мало шансів уникнути смерті.

— Якщо ви так серйозно провинилися, що вас засудять до страти, то чому ж вас тримають у спільній залі?

— Гадаю, вони бояться, що ми накладемо на себе руки, коли будемо самі в камері.

— О, так, можливо. А що ви вчинили?

— Ми дали загризти м’ясоїдним мурахам одного тюремника. Я розповідаю тобі про це, бо, на жаль, вони мають незаперечні факти. Нас заскочили на гарячому.

— Де це сталося?

— На «Сорок другому кілометрі», в таборі смертників, що за бухтою Спаруїн.

До нас підійшов його товариш, уродженець Тулузи. Я пропоную йому американську сигарету. Він сідає біля свого друга, навпроти мене.

— Ми ні в кого не запитували, що про нас думають, — каже він, — але було б цікаво знати, якої думки ти про нас?

— Що я можу сказати тобі, нічого не знаючи, правильно чи неправильно ти вчинив, віддавши людину, навіть якщо це був тюремник-араб, з’їсти живцем мурахам? Аби я міг висловити свою думку, мені треба знати всю справу від А до Я.

— Зараз я тобі її розповім, — каже тулузець. — «Сорок другий кілометр» — це лісовий табір, розташований за сорок два кілометри від Сен-Лорана. Там кожен каторжанин має нарубати складометр дров з твердої деревини. Щовечора ти мусиш стовбичити в джунглях біля дров, які ти нарубав і добре склав. Наглядачі й тюремник-араб приходять перевіряти, чи ти виконав своє завдання. Прийнявши роботу, вони роблять на кожному складометрі червоні, зелені та жовті позначки — залежно від днів. Вони приймають роботу тільки тоді, коли кожна головешка — з твердої породи дерев. Щоб краще впоратися зі своїм завданням, ми утворювали бригади з двох чоловік. Одначе часто нам не вдавалося виконувати норму. Тоді ввечері нас кидали без їжі до карцеру, а вранці, знову ж таки без їжі, відправляли на роботу, примушуючи довиконати вчорашню норму й виконувати сьогоднішню. Одне слово, ми мали поздихати, мов собаки. Що довше це тривало, то дужче ми слабли, й дедалі менше серед нас могли виконати свою роботу. До того ж нам дали спеціального охоронця, який був не наглядачем, а тюремником-арабом. Він ходив з нами на лісорозробку, зручно всідався, клав гарапника собі між коліна й заходжувався нас ображати. Він їв, плямкаючи губами, щоб збудити в нас апетит. Коротше кажучи, наші муки тривали. Ми мали дві капсули, в яких кожен з нас зберігав по три тисячі франків, — їх ми хотіли використати для втечі. Одного дня ми вирішили підкупити тюремника. Ми потрапили в дуже скрутне становище. На щастя, він гадав, що ми маємо тільки одну капсулу. Він поставив нам просту умову: за п’ятдесят франків дозволятиме нам красти зі складометра, прийнятого напередодні, головешки, на яких не було позначок фарбою, й складати їх у свій сьогоднішній складометр. Таким чином, то по п’ятдесят, то по сто він витяг з нас майте дві тисячі франків. Коли ми вклалися в денну норму, в нас тюремника забрали. І тоді, сподіваючись, що тюремник не донесе на нас, бо він висотав з нас стільки грошей, ми шукали в джунглях уже прийняті складометри й пророблювали ту саму операцію, що й з тюремником. Одного дня тюремник нишком підкрався слідком за нами і став стежити, чи ми не крадемо головешки. Потім він вигулькнув перед нами:

— Ага, ага! Ти далі красти дрова й не платити! Якщо ти не дати п’ятсот франків мені, я на тебе доносити!

Ми подумали, що він тільки погрожує, і відмовилися задовольнити його вимогу. Наступного дня він знову прийшов.

— Ти платиш, а то ввечері сядеш до карцеру!

Ми знову відмовилися. Пополудні він прийшов з наглядачами. Це було жахливо, Метелику! Нас роздягли догола й повели до складометрів, з яких ми брали поліна, потім ці дикуни разом з тюремником-арабом, який немилосердно шмагав нас гарапником, погнали до наших складометрів, примусивши розбирати їх і доповнювати пограбовані. Ця «біганина» тривала два дні, без їжі й без води. Ми часто падали. Тюремник піднімав нас копняками й ударами гарапника. Нарешті ми полягали на землю, неспроможні більше тягнути ноги. І ти знаєш, як він нас підвів? Він скористався з гнізда, схожого на осине, в якому живуть вогняні мухи. Тюремник зрубав гілку, з якої звисало те гніздо, й розчавив його на наших тілах. Ми відчули такий біль, що не тільки схопилися на ноги, а й побігли, мов навіжені. Сказати, що нам було боляче, — це нічого не сказати. Знаєш, як болить, коли укусить оса? Тож уяви собі, що тебе вкусили п’ятдесят-шістдесят ос водночас! Ці вогняні мухи шпилять дужче за ос…

Нас посадили на самий хліб і воду в карцер, зовсім не лікуючи. Навіть після того, як ми змочили ці укуси сечею, вони боліли ще три дні. Я залишився без лівого ока, на яке накинувся цілий десяток вогняних мух. Коли нас повернули до табору, інші в’язні вирішили нам допомогти. Вони ухвалили, що кожен з них дасть нам по головешці однакового розміру, вирубаній з твердого дерева. Це становитиме цілий складометр і буде для нас великою підмогою, бо нам двом лишиться нарубати тільки однин складометр. Ми насилу його нарубали, та все ж таки нарубали. Поволі ми набрали сил. Багато їли. І ненароком нам спало на думку помститися тюремникові, використавши для цього мурах. Шукаючи твердого дерева, ми знайшли в нетрищах величезний мурашник, м’ясоїдні мурахи якого поїдали лань завбільшки з козу.

Тюремник і

1 ... 74 75 76 ... 172
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Метелик», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Метелик"