Читати книгу - "Страта"

Ще поворот. Шалено смикаються снігоочисники на вітровому склі. Всюдихід уже ледь повзе...

Раптом машину повело...

Ірена інстинктивно вчепилася в сидіння; машина попливла, втративши зчеплення з дорогою, вильнула, ніби корито, на якому спускається з гірки сільська дітлашня.

Семироль вилаявся крізь зуби. Ірена не розібрала лайки.

Господи, як прикро... Нестерпно думати, що вони от-от зірвуться з крутосхилу, коли мета вже така близька...

Шкода Семироля, який узагалі-то не заради себе ризикує.

І дуже шкода її — оту ненароджену дитинку, що плаває у своєму червоному космосі і теж відчуває її страх.

Вона зціпила зуби, змушуючи себе заспокоїтися. Не треба лякати дитину завчасно...

Машина вирівнялася. Семироль, замість того, щоб пригальмувати, напіддав газу.

— Яне...

— Тихо, Ірено. Розслабтеся. Усе буде...

Машина вильнула. Зачепила боком смугастий стовпчик дорожньої розмітки, вирівнялася. Ще поворот...

Вона заплющила очі. Не було сил дивитися...

Їй справді треба розслабитися. Зібратися з думками і вирішити, як бути далі. У машині центральний замок — вискочити на дорогу несподівано для Семироля їй не вдасться. Та й безглуздо це — вискакувати на дорогу... Хіба що у місті, перед світлофором... там легко пірнути в підворіття, у підземний перехід, чи заскочити в автобус... Добре б у натовп. Побільше людей; але у таку заметіль, та ще й увечері, навряд чи знайдуться охочі до прогулянок...

...Отже, залишається лікарня. Вона, звісно, присягнулася Семиролю, що ні слова, ні півслова про те, хто вона така... Семироль усе владнає... (інакше, Ірено, ви ж розумієте...)

Машина вильнула. Попливла, безглуздо чіпляючись колесами за снігову кашу, намагаючись дотягнутися до тверді. Ірена щосили заплющила очі.

Невже всюдихід перекинеться? І вони з Семиролем полетять у провалля — і там, на дні, будуть довго й болісно конати, затиснуті купою залізяччя?

— Спокійно, Ірено. Не бійтеся...

Він вдало кермує. Як Анджей. Навіть краще за нього. (Ірена згадала, як чоловік учив її водити машину: «Є речі, які ти зазубрюєш, як папуга. Є речі, яких ти навчишся, як мавпа... А є інтуїція, без якої і перше, і друге не має сенсу...»)

Здається, ось на цій розвилці тюремники передали її в руки Семироля. На смерть, як вона вважала...

Минули розвилку.

— Уже скоро... Зараз буде шосе... Боляче?

Ірена вже забула. Вона ж має симулювати... А Семироль, виявляється, не забув про її страждання навіть на найважчій, найнебезпечнішій дорозі...

— Боляче... — скривилась вона, майже не збрехавши.

— Скоро... На шосе натиснемо...

Лікарня. Семироль передасть її санітарам — із рук у руки... Її покладуть на каталку, повезуть по коридору... В операційну? Та ні, хтось же мусить хоча би оглянути...

Її кудись повезуть. І по дорозі...

«Анджею, як потрібна зараз удача! Допоможи...»

— Ось і шосе...

Ірена побачила вогні. Адже у зимові дні рано сутеніє...

Удалині проїхав автобус. Справжній рейсовий автобус, із людьми...

Машину струсонуло. Ірена скрикнула.

— Чо-орт... Ірено, не бійся... Це всього лише ковбаня... Зараз.

Заревів мотор. Десь позаду здійнялася з-під коліс рідка снігова твань.

Машина — ні з місця. Ірена перевела подих. Як добре, що у неї сповільнена реакція; тільки зараз їй стало по-справжньому моторошно.

Семироль знову вилаявся. Провернув кермо.

Газ, газ, газ... Машина смикається, безпорадно місить снігову твань. Глибоченька ковбаня, що поглинула всюдихід, ніби слабосилий легковичок.

— Прорвемося... Чорт! Ірено, зараз...

Із прочинених дверей потягло холодом.

До шосе рукою подати...

...Лікарня — не тюрма. Вона знайде двері. Або вікно. Знайде який-небудь люк, врешті-решт... знайде вихід...

Устигнути б до закриття магазину. О котрій годині можуть зачинятися такі от «Святкові сюрпризи»?

От дідько! Який сьогодні день?! Будній? Вихідний? Вона загубила лік дням...

Швидко сутеніло. Сніг усе падав і падав.

Вона розстебнула ремінь. Підвелася на сидінні й поглянула в дзеркало.

Семироль вовтузився біля коліс. Дідько, яка величезна вимоїна... Машина практично загрузла по черево... Але ж у Семироля мусить бути якесь причандалля — шипи, ланцюги...

Машина здригнулась. Іще. (Ох і здоровий, одначе, цей вампір! Він що — думає вручну розвернути всюдихід?!)

Семироль грюкнув багажником. Заглянув у відчинені двері:

— Ірено, ви... як?

— Краще...

— Чи зможете газонути? Обережно?

...У неї немає грошей, ось що погано. Але якщо подумати... Можна взяти машину, а потім, обдуривши водія, вискочити не заплативши... Навряд чи гнатиметься...

Головне — вибратися з лікарні... І щоб Семироль не відразу про це дізнався...