Читати книгу - "Кримінальне право України. Загальна частина."
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Строк же, який минув з моменту вчинення злочину, і до моменту ухилення винного від слідства і суду, не втрачає свого значення (на відміну від переривання давності), він приєднується до загального строку давності, перебіг якого було поновлено після затримання особи або явки її з повинною.
Особою, яка переховується від слідства або суду, може бути лише особа, яка вважається підозрюваною, обвинуваченою або підсудною щодо вчиненого злочину. Така особа навмисно ухиляється від кримінальної відповідальності, що зумовлює необхідність оголошення розшуку такої особи. Особа не може вважатися такою, що переховується від слідства або суду, якщо вона не була визнана у встановленому законом порядку як підозрювана, обвинувачена чи підсудна щодо вчиненого злочину.
Законом передбачено окремий порядок звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв’язку зі спливом строку давності щодо вчинення нею особливо тяжкого злочину, за який за законом може бути призначено довічне позбавлення волі. Питання про застосування давності в цьому випадку вирішується судом. Якщо суд, зазначається у ч. 4 ст. 49 КК, не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі не може бути призначено і замінюється позбавленням волі на певний строк.
Виняток із загальних правил при застосуванні строку давності притягнення до кримінальної відповідальності становлять норми міжнародного права про незастосування строків давності до злочинів проти миру, людства та воєнних. Визначення цих злочинів дано в ст. 6 Статуту Міжнародного воєнного трибуналу в Нюрнберзі від 8 серпня 1945 р.
Злочинами проти миру вважаються, зокрема, планування, готування, розв’язування чи ведення агресивної війни або війни на порушення міжнародних договорів; воєнними злочинами є порушення законів і звичаїв війни — вбивства, мордування або вивезення в рабство чи для інших цілей цивільного населення окупованої території, вбивство або мордування військовополонених або осіб, які перебувають у морі, вбивство заручників, безглузде руйнування міст і сіл, не викликане воєнною необхідністю спустошення; злочинами проти людства визнаються: вбивство, винищення, поневолення, заслання й інші жорстокості, вчинені щодо цивільного населення до чи під час війни, або переслідування за політичними, расовими чи релігійними мотивами з метою здійснення або в зв’язку з будь-яким злочином, що підлягає юрисдикції Трибуналу, незалежно від того, чи були ці дії порушенням внутрішнього права країни, де вони вчинені.
Відповідно до положень Конвенції про незастосування строків давності щодо воєнних злочинів і злочинів проти людства, строки давності не застосовуються до воєнних злочинів і злочинів проти людства незалежно від часу їх вчинення.
За цими нормами міжнародного кримінального права, у ч. 5 ст. 49 КК закріплено положення, згідно з яким давність не застосовується у разі вчинення злочинів проти миру та безпеки людства, а саме: планування, підготовки, розв’язання та ведення агресивної війни (ст. 437), порушення законів та звичаїв війни (ст. 438), застосування зброї масового знищення (ст. 439), геноциду (ст. 442).
§ 7. Спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальностіКрім загальних видів звільнення від кримінальної відповідальності, визначених у Загальній частині, закон знає й особливі види звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення окремих конкретних злочинів, виписаних в Особливій частині КК.
У літературних джерелах ці норми позначені терміном «стимулюючі» або «заохочувальні» норми кримінального права. Зазначені норми надають можливість (стимулюють) особі відступитися від вчинюваного нею злочину. Якщо особа в момент вчинення злочину (в іншому разі — після вчинення злочину) добровільно відмовиться від його закінчення (в іншому — разі добровільно заявить про його вчинення) й доведе позитивною поведінкою своє каяття, то така особа обов’язково звільняється від кримінальної відповідальності. Таке звільнення є особливим (sui generis) не лише тому, що воно визначене в Особливій частині Кодексу, а й тому, що застосовується після виконання особою, яка вчиняє (вчинила) злочин, спеціальних для кожного конкретного злочину умов.
Нагадаємо, що звільняється від кримінальної відповідальності громадянин України за вчинену державну зраду при виконанні ним двох умов: 1) невчинення злочинних дій, обумовлених завданням з боку іноземного адресата і 2) добровільної заяви органам влади про свій злочинний зв’язок з іноземним адресатом та про отримане завдання (ч. 2 ст. 111 КК). В іншому разі, наприклад, згідно з ч. 2 ст. 114 КК звільняється від кримінальної відповідальності громадянин іноземної держави, а також особа без громадянства за діяльність, пов’язану зі шпигунством за наявності трьох умов: 1) добровільне припинення злочинної діяльності; 2) повідомлення органам влади про вчинене; 3) якщо внаслідок цього і вжитих заходів було відвернено заподіяння шкоди інтересам України. Відповідно до ч. 3 ст. 369 КК, особа, яка дала хабар, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо стосовно неї мало місце вимагання хабара або якщо після дачі хабара вона добровільно заявила про те, що сталося.
Відповідно до ч. 3 ст. 263 КК особа, яка добровільно здала вогнепальну зброю, бойові припаси або вибухові речовини, що зберігалися у неї без відповідного дозволу, звільняється від кримінальної відповідальності. Умови звільнення від кримінальної відповідальності виписані і в ч. 4 ст. 307 щодо незаконного виробництва, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення або збуту наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів.
Розділ XVI ПОНЯТТЯ ТА МЕТА ПОКАРАННЯ§ 1. Поняття та ознаки кримінального покарання
Закон оголошує поведінку людини злочинною, якщо вона є настільки руйнівною, що потребує втручання держави. Злочин породжує кримінальну відповідальність. Конкретною формою реалізації цієї відповідальності є покарання того, хто вчинив злочин, шляхом застосування до нього певної, передбаченої законом санкції. При цьому санкція кримінального закону потрібна не лише як спонука до покори, а й як певною мірою гарантія того, що ті, хто добровільно виконують вимоги закону, не ставатимуть жертвами злочинців.
Загальне визначення покарання дано в ч. 1 ст. 50 КК, за якою «покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом позбавленні та обмеженні прав і свобод засудженого».
Характерними ознаками покарання вважаються:
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кримінальне право України. Загальна частина.», після закриття браузера.