Читати книгу - "Стежкою легенд"

Слово «фізіолог» також уперте зустрічаємо в творах Арістотеля. Філософ називає фізіологом дослідника природи, який цікавиться не лише зовнішніми явищами, а й проникав в саму суть речей.

В інших варіантах — 1000 років.

Міф цей не оригінальний. Укладачі біблії запозичили його з найдавнішого епосу світової літератури — з вавілонського сказання про героя Гільгамеша. З такими подробицями, як і в біблії, тут описано пригоди вавілонського Ноя — Утнапшитима.

Давньоримський письменник і натураліст Кай Пліній Старший жив у 23–79 роках нашої ери. В монументальній праці з 37 книжок «Природнича історія» він дав зведені відомості з мінералогії, ботаніки і зоології своєї доби.

Вперше тора, твори пророків, кетубим та інші єврейські «священні» книжки були перекладені на грецьку мову в Олександрії за часів царювання Птолемея II Філадельфа (284–247 роки до нашої ери). Цей переклад назвали біблією Сімдесяти Тлумачів («Сімдесятий»). Гадають, що названо його так за кількістю перекладачів і редакторів.

Російський вчений С. Усов, який найгрунтовніше дослідив перекази про єдинорога, наводить ще один доказ того, що давньоєврейське слово «реєм» означає дикого бика. Він цитує сірійського письменника Єфрема Сіріна: «раїм зветься одна тварина, схожа на бика». Раїм — сірійська форма єврейського реєма.

1942 року радянські археологи розпочали розкопки в селі Болгари (колишнє Успєньє). Тут, за кілька кілометрів від Казані, здіймалися у IX–XIV століттях стінн давньої столиці волзьких болгар. Їхніми нащадками вважають себе жителі Чуваської АРСР.

Пардус назва мисливського гепарда, яку подибуємо в руських літописах. Це великий, схожий на леопарда звір, але з прямими й стрункими, як у собаки, ногами. Одна з найпрудконогіших тварин. З давніх-давен в Індії приручених гепардів використовували як ловчих тварин у полюванні на антилоп. На Русі гепарди також здавна відомі. Для догляду за ними в складі княжих ловів були спеціальні пардусники.

Англійські мандрівники минулого століття особливо старанно шукали в лісах нововідкритих земель геральдичного патрона сьоєї країни. Але безуспішно: єдинорога в природі не знайшли.

Зображення василіска подибуємо серед символічних постатей руської геральдики. У гербі колишньої Казанської губернії на срібному щиті красувався, наприклад, войовничий на вигляд півень з вогненно-червоними крилами, зміїним хвостом і золотою короною на голові. Як емблема казанського царства він увійшов до складу геральдичних аксесуарів великого герба Російської імперії.

«Regulus» — латиною означає «царевич».

Конрад Геснер (1515–1565) опублікував у 1551–1558 роках п'ятитомну «Природничу історію тварин». Вона була багато ілюстрована й містила в собі описи (часто досить фантастичні) усіх відомих на той час тварин.

У Долині смерті в йєллоустонському парку (США) сірководень і вуглекислий газ, просочуючись крізь розколини у гірських породах, убивають тварин, що підходять близько.

Святого Георгія «у срібному озброєнні й лазуровій приволоці (мантії)», який списом простромлює «золотого із зеленими крилами дракона», було зображено на гербі Московського князівства, а згодом — Московської губернії.

В інших варіантах легенди місто зветься «Гевал», «Агав», «Антоній-град» і т. Ін.

Валеріан Вікторович Лункевич (1866–1941) — радянський біолог, популяризатор та історик природознавства. Написав багато науково-популярних книжок з різних питань природознавства.

Автор тритомника з історії біології — «Від Геракліта до Дарвіна».

Професор О. Абель, відомий австрійський палеонтолог, помітив, що й звичайна зелена ящірка, яка водиться у нас на Кавказі, в Криму й на півдні України, іноді спирається на задні йоги й тікає, як хламідозавр.

Наукова назва амонітів походить від імені давньоєгипетського бога Амона. Його зображували з баранячою головою. Емблемою Амона правив скручений спіраллю баранячий ріг, який схожий також на скойку амоніта.

Доктору Гаджеру наука зобов'язана дослідженням деяких загадкових і колись спірних біологічних явищ. Він, наприклад, з допомогою ретельно зібраних доказів установив, що меч-риба дійсно нападає на кораблі й що багато морських зірок живляться рибою.

Риб'ячі дощі описували й інші іхтіологи: Уоррен (1909), Оуджайлбі (1907), Мік (1918), Мак-Каллоч (1925).